Богдан Гудь: Волынь перед Волынью

"Історична правда" публікує цей матеріал С–Р· люб'СЏР·РЅРѕРіРѕ дозволу автора та видання "Локальна історія", повідомляє Украинская правда.

– Пане Богдане, 11 липня маємо чергову річницю трагічних РїРѕРґС–Р№ РЅР° Волині. Річницю, СЏРєР° вкотре СЂРѕР·Р±СѓСЂС…СѓС” українське та польське суспільство. РЇРє Волинь-1943 впливає РЅР° національні історіографії Польщі та України?

Маємо свого роду протистояння двох світоглядів, двох сприйняттів того, що сталося у 1943 році на Волині. Як на мене, для українського суспільства Волинь є темою, яка з'явилася завдяки тому, що поляки постійно нагадують нам про те, що сталося в цьому регіоні в 1943 році.

РЎРІРѕРіРѕ часу РѕРґРёРЅ РІС–РґРѕРјРёР№ львівський історик, професор, РЅРµ називаю Р№РѕРіРѕ прізвища, ствердив: "РќСѓ, РјРё Р¶ РїРѕРІРёРЅРЅС– зрозуміти наших польських колег. Р’РѕРЅРё пишуть так, тому що це бачення накидає С—Рј суспільна РѕРїС–РЅС–СЏ – громадська РґСѓРјРєР°". Р’Рё розумієте, чим С” РїРѕРґС–Р±РЅРµ ствердження для професора-історика…

А де історична дійсність, де задокументовані факти? Де це все? З іншого боку, цей авторитетний історик абсолютно правильно відобразив існуючий стан речей. Громадська "опінія" є настільки сильною, що до цього часу ніхто з польських науковців, публіцистів чи політиків відверто не наважився заперечити хибним уявленням і недоведеним аргументам, які на сьогоднішній день панують в польській історіографії.

Що гірше, українська історіографія зараз Р№РґРµ РІ фарватері того, що накидає нам польська історіографія. Щоправда, це вже Р·РѕРІСЃС–Рј РЅРµ та РґРёСЃРєСѓСЃС–СЏ, СЏРєР° тривала, наприклад, РІ період польсько-українських "важких зустрічей" 90-С… СЂСЂ. Зараз РјРё – українські науковці – маємо набагато більше інформації СЏРє РїСЂРѕ те, що сталося РІ 1943 році, так С– РїСЂРѕ ґенезу цих жахливих РїРѕРґС–Р№.

– РћС‚ стосовно того, СЏРє РґРѕ цього дійшло, – наскільки СЂРѕР·СѓРјС–СЋ, польські науковці намагаються обмежити причини Волині Другою світовою РІС–Р№РЅРѕСЋ, щонайбільше міжвоєнним періодом?

РќСѓ, міжвоєнним періодом – це ще дуже РґРѕР±СЂРµ. Хоча переважно Р¶ робиться акцент РЅР° РїРѕРґС–СЏС… РІ Галичині…

– … РІ Галичині Р· пізнішим перенесенням РЅР° Волинь, так?

Абсолютно! Переважно після досить поверхового й однобічного аналізу подій в Галичині міжвоєнних десятиліть раптом "вискакує" Волинь-1943. Польські науковці практично одноголосно стверджують, що власне український націоналізм родом з Галичини спричинив події на Волині 1943 року.

При цьому вони "забувають" про те, що Волинь не була спокійною, ідилічною "країною". Вона була вельми вибуховою ще за царських часів, не говорячи вже про міжвоєнний період.

– Р’ цьому контексті зразу згадується Даніель Бовуа, напевно, чи РЅРµ єдиний представник західної, польської історіографії…

Який ще зо тридцять років тому сказав: "Жахлива різанина на Волині в роки Другої світової війни має глибокі історичні корені".

– Наскільки глибоко треба шукати РєРѕСЂС–РЅРЅСЏ цього конфлікту? Чи РјРё можемо встановити своєрідну точку відліку, Р· СЏРєРѕС— РЅР° Волині розпочалося розпалювання ворожнечі РјС–Р¶ поляками С– українцями?

Р—Р° таку точку відліку СЏ Р±Рё РІР·СЏРІ кінець XVIII століття – поділи Речі Посполитої, коли, захопивши терени Правобережної України, СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёР№ СѓСЂСЏРґ Р· неабияким СѓСЃРїС–С…РѕРј почав застосовувати тут давню СЂРёРјСЃСЊРєСѓ засаду divide et impera.

Волинь, як, зрештою, й усе Правобережжя, стає краєм, де росіяни використовують місцеву православну людність для противаги польським впливам, які у тому часі були практично всеосяжними. І власне в тому значення праць Даніеля Бовуа, що в них він акцентує нашу увагу не на російсько-польських, а на українсько-польських відносинах.

Здається, що цього наша історіографія РЅРµ усвідомила ще Р№ РЅРёРЅС–. Рђ французький вчений показав, хто Р±СѓРІ справжнім господарем цих теренів, – РЅРёРј були поляки. Це була суспільна РіСЂСѓРїР°, що налічувала РІСЃСЊРѕРіРѕ кілька десятків тисяч легітимних польських шляхтичів, інакше "маґнатів". Але С—С…РЅС– впливи були всеосяжними, позаяк РІРѕРЅРё володіли головним багатством тих часів – землею.

Що більше, їм було віддано більшість місцевих "урядів", вони безоглядно домінували в господарському житті правобережних губерній тощо. Застосовуючи політику dіvide et impera, російська влада добилася підтримки Православної Церкви та місцевого селянства.

Аргументи були прості, але дієві: Р· РѕРґРЅРѕРіРѕ Р±РѕРєСѓ, РґРѕР±СЂРёР№ православний монарх, Р· іншого – ляхи, католики, визискувачі. Це дуже швидко дало СЃРІС–Р№ результат. Вже РІ 1830 СЂ. селяни РЅРµ підтримали Листопадового повстання. Що більше, Сѓ 1863 році, коли поляки підняли чергове повстання, православне селянство Київщини, Волині Р№ Поділля виступило РЅР° боці царизму. До С‚. Р·РІ. селянських караулів записалося більше СЏРє триста тисяч РѕСЃС–Р±.

Таким чином, польське повстання було приречене, позаяк РЅР° РѕРґРЅРѕРіРѕ повстанця припадало Рї'ятдесят озброєних селян. Згадаймо теж, що селяни зробили Р· повстанцями, СЏРєС– йшли РґРѕ РЅРёС… Р· С‚. Р·РІ. "золотою грамотою", – оці темні забиті селяни Р· Соловіївки, що РЅР° Київщині. Волосся стає РґРёР±РєРё, коли читаєш спогади очевидців.

Це свідчить про те, що російському урядові дуже швидко вдалося виграти в поляків боротьбу за душі селян. Від того часу ми бачимо однозначно, що селяни йдуть в фарватері політики російського уряду, який налаштовував їх проти поляків.

– Рђ оце гасло "Р—Р° нашу С– вашу СЃРІРѕР±РѕРґСѓ", чи РЅРµ було РІРѕРЅРѕ надто наївним Р· Р±РѕРєСѓ поляків?

Дуже наївним! "Р—Р° нашу С– вашу СЃРІРѕР±РѕРґСѓ" – йшлося РїСЂРѕ що? РџСЂРѕ відродження Речі Посполитої, тим разом трьох народів. Але Р С–С‡ Посполита попередніх століть була шляхетською державою.

Народ, нація РІ Речі Посполитій становили РІСЃСЊРѕРіРѕ близько 10%. Решта – це селянська маса, частково міщани, позбавлені політичних прав С– СЃРІРѕР±РѕРґ. РўРѕРјСѓ для селян Р С–С‡ Посполита асоціювалася Р· жахливим феодальним гнітом, кріпацтвом, СЏРєРµ Р·Р° СЃРІРѕС—Рј характером було наближеним РґРѕ американського рабства.

Як писав великий канцлер Радзивіл у щоденниках з часів Хмельниччини: бувають бунти, повстання і в інших країнах, але ніде вони не є такими жорстокими, як у нас. Чому? Тому що ніде система визиску не була такою жорстокою, як у Польщі. То чи хотіли селяни воювати за відновлення Речі Посполитої? Однозначно, ні! В повстанні їх було не більше як 200 осіб.

– Тобто поляки зверталися… РІ порожнечу?

Фактично, це Р±СѓРІ голос волаючого РІ пустелі. Його могли сприйняти лише еліти – українська шляхта, СЏРєР° РЅР° той час уже зазнала тотального ополячення. Скажімо, Р· числа тих СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРёС… офіцерів, СЏРєС– долучилися РґРѕ повстання, лише 12% були вихідцями Р· Правобережної України.

Той же Андрій Потебня походив з Лівобережжя, тієї частини України, яка значно меншою мірою зазнала жахіть Руїни, Гайдамаччини, не мала досвіду Кодні. Тому для Потебні Річ Посполита асоціювалася з шляхетською "золотою свободою", з правами й вольностями.

Натомість для селянина Р· Правобережжя Р С–С‡ Посполита – це суцільний жах насильства Р№ приниження. Прочитаймо хоча Р± Франкову статтю "РќР° нашій – РЅРµ СЃРІРѕС—Р№ землі"!

Ось чому в 1863 році ми бачимо правобережне селянство на боці царизму; бачимо брутальне придушення ним найменших проявів польського національного руху. Що більше, жорстокість селян була такою, що росіяни висилали свої війська для того, щоб рятувати (!) повстанців від роз'юшеного селянства.

– Рђ Вам тут РЅРµ спадає РЅР° гадку паралель Р· Коліївщиною, СЏРєР° була РЅР° століття раніше? Це С– жорстокість, С– зовнішні інспірації.

Жорстокість притаманна СѓСЃС–Рј селянським рухам. РўСѓС‚ РЅРµ можна говорити, що це щось виняткове. РџРѕРґРёРІС–РјРѕСЃСЊ РЅР° період Французької революції, згадаємо Вандею – франко-французький геноцид! Р РѕСЃС–СЏ вдало використала оці темні сторони селянства для придушення польського СЂСѓС…Сѓ.

З іншого боку, російська влада навіть вдалася до нагадування селянам про "коварства ляхов", як писав один з російських авторів того часу. Цьому служили й "Тарас Бульба" Миколи Гоголя, й "Гайдамаки" Тараса Шевченка, які показували історію українсько-польських відносин як історію кривавої різні.

Результати були корисними перш за все для Петербурга. Російські урядовці, зокрема, писали, що селяни охоче записувалися до селянських караулів, тому що вбачали в них повернення до традицій козаччини. Ця традиція вкупі з неприязню до поляків жила у підсвідомості українців.

Згадаймо, хто очолив СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєС– РІС–Р№СЃСЊРєР°, СЏРєС– РІ 1831 році здобули Варшаву? Іван Паскевич – нащадок козацького старшинського СЂРѕРґСѓ. Хто пізніше став РЅР° чолі важливих департаментів РІ Царстві Польському після придушення РІ 1864 році повстання? Пантелеймон Куліш С– Василь Білозерський.

Куліш з Варшави закликав колишніх братчиків з Кирило-Мефодіївського братства: приїжджайте, і восторжествуємо над ляхами! Усі ці речі були присутні й у головах селян, а Росія цим вправно маніпулювала.

– Наскільки важливу роль Сѓ конструюванні поляків СЏРє РІРѕСЂРѕРіС–РІ чи СЏРє "чужих" відіграла Православна церква?

РЈ 1905 році РЅР° теренах Р РѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕС— імперії РІРёРЅРёРє "РЎРѕСЋР· СЂСѓСЃСЃРєРѕРіРѕ народа". Ця організація (інакше – "чорна сотня") була створена РїС–Рґ егідою Р РѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕС— православної церкви. РЈ Волинській губернії місцеві священники записали РґРѕ лав чорносотенців СѓСЃРµ селянство. Це близько 2 мільйонів РѕСЃС–Р±!

Показово, що селяни записувалися охоче. Хоча СЏРєРёР№ РІРѕРЅРё мали РІРёС…С–Рґ – РїС–Рї сказав, треба робити. Втім зерна чорносотенної пропаганди впали тут РЅР° РґРѕР±СЂРёР№ Т‘СЂСѓРЅС‚. Бо що пропонували "чорносотенці"? Забрати землю Сѓ "всєх іновєрцов" С– передати "СЂСѓСЃСЃРєС–Рј крєстьянам". Це вельми імпонувало волинським селянам, Р° РЅР° роль "іновєрцов" РґРѕР±СЂРµ пасували євреї Р№ поляки.

А в результаті, наприклад, коли в 1915 році на Волинь приїхав Дмитро Вітовський, щоб агітувати волинських селян до вступу в Легіон Січових стрільців, вважаючи, що це ж наші "брати-волиняни", то у відповідь він почув: "А, краще б Росія повернулася. Тоді б, може, землі було більше і водка би потаніла". Такою була на той час ментальність волинського селянина.

А що далі? Далі, у 1919-му, як писав Борис Антоненко-Давидович в своїй новелі "Шурабуря", селяни Західної Волині грабували обози Армії УНР. У 1920 році ці ж селяни охоче вступали до піхоти Першої кінної армії й воювали проти поляків настільки завзято, що, як згадує Ісаак Бабель, шокували бувалих будьонівців.

У 1920-1921 роках, коли вирішувалось майбутнє Волині на міжнародному рівні, місцеві польські урядовці доносили Варшаві, що волинський селянин сумує за царем і хоче, щоб повернулася Росія.

– РњРё можемо говорити, що це русофільство, сформоване РІ ХІХ – РЅР° початку РҐРҐ століття, Р·РіРѕРґРѕРј переросла Сѓ совєтофільство?

Очевидно, так. РЈ 1920-1930-С… роках РЅР° Волині маємо тотальні комуністичні впливи. РџСЂРѕ це писав, зокрема, Данило РЁСѓРјСѓРє. Мовляв, прорадянська пропаганда будила поліщуків РІС–Рґ одвічної сплячки, тобто РІРѕРЅРё ставали національно СЃРІС–РґРѕРјРёРјРё… совєтофілами.

Але маємо РЅР° Волині цікавий СЃРёРјР±С–РѕР· – Р· РѕРґРЅРѕРіРѕ Р±РѕРєСѓ, тут були тотальні комуністичні впливи, Р· іншого – РІ 1930-С… роках бачимо РїРѕСЏРІСѓ націоналістичних організацій. Р† бачимо своєрідну "співпрацю" комуністів С– націоналістів Сѓ С—С…РЅС–С… впливах РЅР° волинське селянство.

Тобто націоналісти, знаючи місцеву специфіку, використовували гасла соціальні, а комуністи, щоби поширити свої впливи на маси, використовували гасла національні.

Додаймо, що, як сказала колись Єва Семашко, в 1920-х роках на Волині з'явилось гасло "Геть поляків". Але, підкреслюю, висунули його комуністи, пропагуючи потребу соціального й національного визволення.

Показово, що 1923 СЂРѕРєСѓ Р’. Вітос писав: "Ситуація РЅР° Волині жахлива – С” погано, Р° Р±СѓРґРµ ще гірше. РЈСЃРµ там дихає ненавистю РґРѕ Польщі. РќР° Волині Р±СѓРґСЊ-СЏРєРѕС— миті може спалахнути революція".

Тож не дивно, що до 1932-го року на Волині тривали постійні прорадянські заворушення. Останнє з них, у Ковельському повіті, було придушене за допомогою бронетехніки й авіації. Всі ці виступи були інспіровані радянськими диверсійними групами, які проникали через кордон.

– Але так виглядає, що Польща цю бочку Р· РїРѕСЂРѕС…РѕРј РЅРµ намагалася погасити, Р° навпаки підливала оливи РґРѕ багаття?

Р† так, С– РЅС–. Згадаймо політику Генріка Юзефського. Це було намагання СЏРєРѕСЃСЊ пригасити цей неспокій. Але, Р·РЅРѕРІСѓ Р¶ таки, це було наївним – відділити Волинь РІС–Рґ впливів Галичини.

Юзефського часто трактують як українофіла, і в цьому руслі його погляди були подібні до українофільства Пілсудського. Той, з одного боку, хотів відродження незалежної України, а з іншого боку, не бачив в цій незалежній Україні Галичини, вважаючи її частиною Польщі.

Юзефський, СЏРє соратник С– РІС–СЂРЅРёР№ РґСЂСѓРі Пілсудського, створював РЅР° Волині Рџ'ємонт для наддніпрянських українців. Гляньте, Р· РєРёРј співпрацював Юзефський, – це люди Р· оточення Петлюри, колишні учасники визвольних змагань РЅР° Наддніпрянщині.

З іншого ж боку, ключовим завданням Юзефського була інтеграція Волині з рештою Польщі. Здобутки цієї політики не були вражаючими, позаяк її осердя було спрямоване хоч і на українців, але немісцевих. До того ж вона викликала супротив у середовищі волинських польських еліт.

РџРѕ смерті Пілсудського Сѓ 1935-РјСѓ ця політика фактично завмирає. Натомість Сѓ наступні СЂРѕРєРё – 1937–1939 – бачимо постійне підливання оливи РґРѕ багаття польсько-українського протистояння.

– До цього багаття чимало оливи підливало осадництво?

Теж! Його ідея полягала РІ тому, щоб "осадити" РЅР° землі колишніх РІС–Р№СЃСЊРєРѕРІРёС…, СЏРєС– мали виконувати РґРІС– функції. РџРѕ-перше, цю землю обробляти. РџРѕ-РґСЂСѓРіРµ, виконувати пацифікаційну роль щодо місцевого селянства. Фактично, козацькі станиці – Дон, Кубань тощо.

Смуги осадництва творилися в тих місцях, де існувала потенційна загроза української ірреденти чи радянського вторгнення. На цих, як правило, прикордонних теренах треба було зміцнити їхню "польськість".

Гляньмо РЅР° цифри: РґРѕ Першої світової РІС–Р№РЅРё РЅР° Волині мешкало близько 160 тисяч поляків. Перед Другою світовою це число майже подвоїлося – понад 300 тисяч РѕСЃС–Р±. Цей РїСЂРёСЂС–СЃС‚ відбувався Р·Р° рахунок С– осадництва, С– аграрної колонізації, С– скерування чиновників та освітян Р· центральної Польщі.

У 1937 році на урядовому рівні був прийнятий документ про радикальну зміну співвідношення населення "східних кресів" в такий спосіб, щоб вирішальний вплив на них мали поляки, а не українці чи білоруси. Одним з елементів цієї політики було й осадництво.

Не маючи жодних господарчих ефектів, воно лише загострювало відносини між поляками й місцевою людністю. Чому? Тому що осадникам діставалися кращі землі й більші наділи. Що більше, на думку селян, ті землі, які розділяються на їхній території, мали належати саме їм.

Треба знати селянську ментальність. "РњРё РЅРµ можемо дарувати вам те, що РІРё забрали нашу землю", – говорили селяни РґРѕ осадників.

Макабричний випадок РѕРїРёСЃСѓС” Володимир Менджецький Сѓ СЃРІРѕС—Р№ книжці "Воєводство Волинське 1921–1939…". РЇРєРѕСЃСЊ РґРѕ РѕРґРЅРѕРіРѕ Р· осадників підійшли місцеві селяни С– сказали "Забирайся РґРѕ себе". РўРѕР№ Сѓ РІС–РґРїРѕРІС–РґСЊ РѕРіСЂРёР·РЅСѓРІСЃСЏ, що РІС–РЅ власне С” Сѓ себе. РЈ РІС–РґРїРѕРІС–РґСЊ селяни напали РЅР° РЅСЊРѕРіРѕ Р№ відкрутили Р№РѕРјСѓ геніталії. Такими були реалії Волині міжвоєнного періоду.

– Це було ще перед РІС–Р№РЅРѕСЋ?

Так, звичайно. Це лише один приклад селянської жорстокості, яка була й раніше. У своїй книжці я описую ще один подібний випадок з ХІХ століття.

Один польський поміщик дуже полюбляв місцевих селянок, забавлявся з ними в своїй спальні. Їхнім чоловікам та ситуація набридла, тож вони прийшли до нього до дому і відкрутили йому те, що належало.

Найбільш у цьому випадку шокує те, що дружина цього землевласника чула відголоси страхітливого мордування, але не звернула на них уваги, думаючи, що це звиклі заняття її чоловіка!!! Цей епізод, наведений Павлом Ясєніцою, яскраво свідчить про дійсний характер "цивілізаційної місії" польської шляхти на українських теренах.

– Ще РѕРґРЅРёРј каталізатором для польсько-українського протистояння стала ревіндикація С– плюндрування православних церков.

Ревіндикація мала на меті навернути місцеву людність, яка протягом століть "зрутенізувалася", на католицьку віру. Окрім того, влада вбачала у православних святинях осередки українського націоналізму. Тому їх нищили. Нищили без огляду на те, чи були ті церкви діючі, чи не діючі.

Жертвами стали навіть храми, що мали велику історичну цінність, а також храми, фундовані польською шляхтою для місцевої людності. Про перспективу наслідків цих діянь у своїх спогадах дуже добре написав професор історії мистецтв Тадеуш Хшановський, дитинство якого минуло на теренах, охоплених погромами.

За словами Хшановського, його батько, довідавшись про акцію нищення православних святинь, бігав по хаті, кляв уряд, Славоя, Мосціцького і навіть самого Ридза, бідкаючись, що "нас тут русини виріжуть, без найменшого жалю виріжуть, що нам того ніколи не подарують". Ці слова виявилися, на жаль, пророчими.

– Різниця Сѓ польсько-українських стосунках РЅР° території Галичини та Волині С– РІ міжвоєнний період, С– РІ час Другої світової РІС–Р№РЅРё більш РЅС–Р¶ очевидна. Навіть для пересічної людини. Чому Р¶ тоді польська історіографія РЅРµ бачить цієї різниці?

Для польських істориків ці речі, РЅР° жаль, виглядають СЏРє terra incognita. РћС‚ візьміть працю класика жанру Гжегожа Мотики "Р’С–Рґ Волинської СЂС–Р·РЅС– РґРѕ акції "Вісла" Р№ подивіться, СЏРє РІС–РЅ аналізує РїРѕРґС–С— міжвоєнного періоду, – це лише близько 30 сторінок, численні фото, великий шрифт С– тільки Галичина, тобто постання Р№ діяльність – терористична – РћРЈРќ. Волинь згадується разів Рї'ять-шість РІ окремих РґСЂСѓРіРѕСЂСЏРґРЅРёС… моментах.

РџСЂРѕ повстання, СЏРєС– вибухали РѕРґРЅРµ Р·Р° РѕРґРЅРёРј РЅР° Волині РґРѕ 1932 СЂРѕРєСѓ, – мовчанка. Р† цілковита відсутність бачення того, що проросійськість волинських селян сформувалась РІ довоєнний період (перед Р† Світовою РІС–Р№РЅРѕСЋ), Р° РІ міжвоєнний період РІРѕРЅР° переросла РІ радянофільство.

Тобто оця ненависть, неприязнь, конфліктність ситуацій формувалась значно раніше С– загострилася внаслідок РґС–Р№ польських СѓСЂСЏРґС–РІ. Згадаймо хоча Р± 1917–1918 СЂРѕРєРё. РўРѕРґС– відбулась "генеральна репетиція" РїРѕРґС–Р№ 1943 СЂРѕРєСѓ. РџС–Рґ впливом більшовицької Р№ чорносотенної пропаганди селяни нищили СЂРѕРґРѕРІС– РіРЅС–Р·РґР° польської аристократії РЅР° Правобережній Україні, Сѓ тому числі РЅР° Волині.

Знищили їх дотла, в деяких місцях навіть викопували фундаменти і розорювали землю, щоб від "гнізд кровопивців" не залишилися й сліду. Все згідно з більшовицькими гаслами. Важливим є також те, що погроми 1943 р. були справою рук того самого покоління людей.

РЈ 1917-РјСѓ С—Рј було, скажімо, СЂРѕРєС–РІ 20–25, двадцятьма роками пізніше – 40–45 СЂРѕРєС–РІ. Тобто це були ще абсолютно активні, дієві люди, СЏРєС– могли повторити те, що робили РІ 1917– 1918 СЂСЂ.

Р— тією різницею, що двадцятьма роками раніше РІРѕРЅРё нищили, образно кажучи, тільки "РіРЅС–Р·РґР°", Р° РІ 1943 СЂ. – С– РіРЅС–Р·РґР°, С– птахів, щоб РЅРµ було повертатися РЅС– РєСѓРґРё, РЅС– РєРѕРјСѓ. Так само РјРё РЅРµ РїРѕРІРёРЅРЅС– забувати, що РЈРџРђ РЅР° Волині РІ РѕСЃРЅРѕРІРЅРѕРјСѓ складалася Р· волинської селянської молоді.

– Якщо РјРё тут РіРѕРІРѕСЂРёРјРѕ РїСЂРѕ РЈРџРђ, польська історіографія уже традиційно говорить РїСЂРѕ організований українськими націоналістами характер боротьби супроти поляків. Наскільки це відповідає дійсності?

РўСѓС‚ варто покликатися РЅР° документи польського підпілля. Перші випадки вбивств поляків мали місце ще РЅР° переломі 1942–1943 СЂРѕРєС–РІ. Характерно, що вбивали людей заможних або Р¶ активних РІ суспільному житті.

Але Р· цих донесень неясно, хто РїСЂРѕРІРѕРґРёРІ антипольську агітацію, хто вбивав, – закривали обличчя провізоричними масками або Р¶ намазувалися сажею, щоб РЅРµ впізнали. Чи Р¶ РЅРµ СЃСѓСЃС–РґРё це робили?

Читайте також: Паросля. Про що розповідають кримінальні справи?

Далі Р·'являється інформація, що найжорстокішими С– найкривавішими були випадки РЅР° тих теренах, РґРµ перед РІС–Р№РЅРѕСЋ найрозгалуженішою була мережа комуністичних організацій; пишеться РїСЂРѕ совєтські інспірації, впливи РІ РЈРџРђ тощо. Така РѕС‚ "картина" – дуже заплутана Р№ строката.

Щодо РЈРџРђ. Розумієте, СЏ ніколи РЅРµ відкидав того, що РЈРџРђ взяла дієву участь РІ "деполонізації" Волині, С…РѕС‡ польські "колеги" зараховують мене РґРѕ РіСЂРѕРЅР° "неґаціоністів"/заперечувальників – тих хто заперечує СЂС–Р·РЅСЋ 1943 СЂ. Але Р¶ хто Р· тверезомислячих людей може С—С— заперечувати?

РџСЂРѕ неї писали безпосередні учасники тих РїРѕРґС–Р№ – Данило РЁСѓРјСѓРє, Євген Стахів, Петро Потічний. Організований характер антипольської акції РЅР° Волині допускав також Іван Лисяк-Рудницький.

Але, з іншого боку, в тих же польських документах пишеться про тотальну анархію на Волині влітку 1943 р., яку не могла опанувати жодна політична сила.

Що більше, про причини цієї анархії пишеться вельми цікаво: "Не переорана українською політичною працею Волинь завжди була схильна до анархії". Тобто тут питання, хто почав? Хто кинув оцю іскру, яка все підпалила?

Р† РѕС‚ польські історики намагаються знайти наказ в„– 1 (СЏРєРѕРіРѕ наразі нема) "Клима Савура" – очистити Волинь РІС–Рґ поляків. Однак, читаючи документи Делегатури лондонського РЈСЂСЏРґСѓ Р№ Волинської РђРљ, СЏ наразі РЅРµ зустрічав тверджень, що йдеться РїСЂРѕ організований характер тих РїРѕРґС–Р№, СЏРєС– відбувалися РЅР° Волині.

Виникає враження, що польські підпільники самі до кінця не розуміли, що відбувається, порівнюючи події літа 1943 р. з галицькою "рабацією" 1846 р. в Західній Галичині, в якій головну нищівну силу становили селяни. До того додаються совєтські провокації, німецькі провокації. Не варто забувати також, що на Волині діяло безліч бандформувань, які вбивали всіх підряд. Така ж справа з українською допоміжною поліцією.

Читайте також: "Друже Рубан!" Використання фальсифікатів в дискусіях про Волинь

Традиційно вважають, що її учасники сформували основу для УПА. Але, за дослідженнями Івана Патриляка, до повстанських загонів дісталося заледве 15% поліціянтів. А де ділася решта?

РЈ тих же польських документах читаємо, що допоміжна поліція фактично була "спадкоємицею" міліції, СЏРєСѓ совєти створили Сѓ 1939–1941 роках Р· "РїРѕРєРёРґСЊРєС–РІ суспільства", тому С—С— ненавиділи представники РІСЃС–С… національностей, що жили РЅР° Волині.

Р— польських документів випливає теж, що саме поліцаї (після того СЏРє дезертирували) організовували антипольські акції. Підкреслюю, РЅРµ РЈРџРђ, Р° "поліціянти" – так РІ документах/звітах. РЈ німців теж бачимо цікаві дефініції – "Dorfpartizanen" С– "Waldpartizanen". Сільські Р№ лісові партизани.

От сільські партизани вдень сиділи в селах, працюючи на городах і полях, а вночі організовували антипольські акції. Фактично, в польських і німецьких документах допускається, що створена совєтами міліція, яка за німців стала поліцією, могла й далі залишатись під совєтськими впливами.

– Наскільки розпалювання польсько-української ворожнечі було РІРёРіС–РґРЅРµ Радянському РЎРѕСЋР·Сѓ?

В лютому 1943-го між польським еміграційним урядом і Кремлем виник конфлікт. Поляки заявили, що вони будуть співпрацювати з совєтами як з союзниками своїх союзників, але на засаді визнання ними кордонів Речі Посполитої станом на 1 вересня 1939 року.

У відповідь (в традиційному російсько-радянському стилі) з'явилася заява ТАРС, в якій поляків звинувачували в імперіалізмі та запереченні права українців і білорусів на національне самовизначення. А якщо так, то ми, мовляв, будемо захищати братів-українців. І від того часу починаються масові вбивства.

Тому в окремих документах польського підпілля є твердження, що в ліквідації поляків на Волині найбільше зацікавлені совєти. Чому? Тому що якщо не буде польського населення, то не буде підстав ставити питання про кордони 1 вересня 1939 року.

– РЇРєРёРј було польсько-українське протистояння Сѓ Галичині, коли Волинська трагедія сягнула СЃРІРѕРіРѕ апогею?

РЈ липні-серпні 1943-РіРѕ, коли різанина РЅР° Волині сягнула СЃРІРѕРіРѕ апогею, ситуація Сѓ Галичині була РІС–РґРЅРѕСЃРЅРѕ СЃРїРѕРєС–Р№РЅРѕСЋ. РўСѓС‚ – РІ дистрикті "Галичина" – контроль Р· Р±РѕРєСѓ німецької окупаційної влади над українсько-польськими стосунками Р±СѓРІ значно жорсткішим.

РќР° Волині Р¶ політика Еріха РљРѕС…Р° була сформульована таким чином: РјРё (німці) РїРѕРІРёРЅРЅС– попровадити політику так, щоб поляк, зустрівши українця, прагнув убити Р№РѕРіРѕ – С– навпаки. Якщо Р¶ "РїРѕ РґРѕСЂРѕР·С–" РІРѕРЅРё ще РІР±'ють єврея – то це Р±СѓРґРµ власне те, РґРѕ чого РјРё РїРѕРІРёРЅРЅС– прагнути. РўРёРїРѕРІРµ divide et impera РІ німецькому виконанні!

Окрім того, в польських документах читаємо, що Волинь значною мірою нагадувала Югославію. Тобто, німці сиділи тільки в містах, містечках і вздовж залізничних колій, обмежуючись каральними експедиціями в села.

Ті ж були під контролем численних партизанських загонів різних відтінків: бандитських, комуністичних і націоналістичних. І всі вони, побачивши, що поляки є найслабшою і найзаможнішою групою населення, вбивали насамперед їх. У тому числі й бульбівці.

Чому польські історики пишуть про те, що бульбівці не вбивали поляків? Бо це заперечує існування наказу №1. Але ж перші значні вбивства поляків мали місце в Костопільському і Сарненському повітах, тобто там, де найсильнішою була Поліська Січ.

Пізніше Тарас Бульба-Боровець гостро виступив проти мордування поляків. Однак як в польських, так і в радянських документах є численні згадки, що поляків вбивали також бульбівці. Масштаби антипольських акцій Поліської Січі ще потребують глибшого вивчення.

А повертаючись до Галичини, то бачимо парадоксальне твердження Ґжегожа Мотики: начебто керівництво українського підпілля, вжахнувшись волинського варварства, віддало наказ, щоб тут антипольські акції були менш кривавими.

Тобто, за словами Мотики, в значно націоналістичнішому середовищі жорстокість щодо поляків була меншою. Начебто за наказом ОУН. Важко зрозуміти подібну логіку, але в одному з інтерв'ю Мотика сказав власне так.

– Тобто ця різниця РјС–Р¶ Галичиною С– Волинню підважує тезу РїСЂРѕ вирішальну роль українського націоналізму Сѓ розпалюванні цього конфлікту?

Значною мірою, так. Перш за все, на Волині. От, приміром, польські історики в один голос кажуть, що навіть якщо селяни брали участь в антипольських акціях, то їх на ці акції мобілізовувала УПА.

Але чому оця мобілізація так гарно вдавалася УПА на Західній Волині і абсолютно не вдавалася на Східній Волині, тобто по той бік колишнього радянсько-польського кордону? Бо не було там УПА? Але як не було? А військова округа-4 "Тютюнник"?

Однак там, РЅР° РЎС…С–РґРЅС–Р№ Волині, РЅРµ було жодної антипольської акції. Пояснення цьому доволі однозначне. Українські селяни Р·С– РЎС…С–РґРЅРѕС— Волині пройшли пекло радянських репресій 1920–1930-С… СЂРѕРєС–РІ разом Р· сусідами-поляками. Для РЅРёС… ці останні РЅРµ були репрезентами держави, СЏРєР° чинила над РЅРёРјРё насильство/несправедливість, зокрема С– РІ земельних питаннях.

Вони зрозуміли також, що володіння землею є не благом, а однією з причин смерті. Тому тут не було проявів ворожості щодо польських сусідів. Західна Волинь була зовсім іншою.

РЈ цьому контексті цікавою С” книжечка спогадів "Каїнові РґРЅС–", видана Сѓ Польщі Сѓ 1990-РјСѓ, РїСЂРѕ СЏРєСѓ польські історики, зокрема професор Мотика, говорять дуже неохоче. Її автор – це Вінценти Романовський, капітан, кавалер ордена "Virtuti Militari", колишній командир Здолбунівського РѕРєСЂСѓРіСѓ РђРљ.

Він, зокрема, згадує, що навесні 1943-го не один волинський селянин вийшов зі своєї домівки не з зерном, затиснутим в жмені, а з ножем. Бо бачив нагоду помститися за дійсні й уявні кривди, яких він зазнав у міжвоєнний період від польської держави.

Романовський звинувачує в участі в антипольських акціях тисячі й тисячі волинських селян, не згадуючи водночас про якісь примусові акції чи мобілізації. Коли я свого часу звернув на цей факт увагу Ґ. Мотики, який у своїх текстах досить часто покликався на інші свідчення Романовського, то відповідь маститого історика мене просто ошелешила: "Я цього не читав"! Маю сумне враження, що він цього фрагменту "не прочитав" дотепер.

– Ще РѕРґРЅР° СЂС–С‡, через СЏРєСѓ нам важко порозумітися Р· поляками, – це кількість жертв. Наскільки реально нам встановити кількість жертв Волинської трагедії? Польський ІНП Р№ далі наполегливо обстоює цифру 100 тисяч?

Наскільки СЏ Р·СЂРѕР·СѓРјС–РІ останню заяву ПІНП, то 100 тисяч стосується РЅРµ лише Волинського, Р° Р№ південно-СЃС…С–РґРЅРёС… воєводств ІІ Р Рџ. Однак С– ця цифра виглядає завищеною, якщо взяти РґРѕ уваги РЅРµ лише польські, Р° Р№ українські дослідження – Володимира Царука, Івана Пущука, Івана Ольховського.

Такі речі слід дуже ретельно перевіряти. Але польська сторона – СЏ РІ цьому майже переконаний – РЅРµ Р±СѓРґРµ рахуватися Р· українськими арґументами! РџСЂРѕ причини СЏ вже сказав вище. Повторю, однак, ще раз: РїСЂРѕ Волинську трагедію слід дискутували, лише опираючись РЅР° документи Р№ незаанґажовані свідчення.

Читайте також: Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Слід пам'ятати також про асиметрію людських потенціалів. На Волині станом на зиму 1943 р. поляки становили всього близько 10 відсотків місцевої популяції. Зрозуміло, що перевага була на українському боці. Тому існує значна асиметрія жертв з польського й українського боку.

Натомість після війни на т. зв. Закерзонні жертв було більше серед українців, тому що тепер перевага була на боці поляків. Якщо ж говорити про підрахунок жертв чи методику підрахунку жертв, то аргументація Владислава та Єви Семашків є виразно тенденційною.

РћС‚ читаю РІ РѕРґРЅС–Р№ Р·С– статей пані Єви читаю: задокументовано 36 тисяч жертв, Р· РїСЂС–Р·РІРёС‰ знаємо 32 тисячі, натомість, вважає авторка, жертв було значно більше – РЅРµ менше РЅС–Р¶ 60 тисяч РѕСЃС–Р±. Застосовуючи РїРѕРґС–Р±РЅСѓ "методику" число жертв можна довести Р№ РґРѕ фантастичних цифр – 150, 200, Р° навіть 250 тисяч. Колись було Р№ РїС–РІ мільйона, так Едвард РџСЂСѓСЃ подавав.

Рђ найцікавішим С– найприкрішим С” те, що РїРѕРґС–Р±РЅС– речі безкритично повторюють РІС–РґРѕРјС– польські історики. Що більше, Маріуш Зайончковський, СЏРєРѕРјСѓ СЏ Сѓ публічній РґРёСЃРєСѓСЃС–С— поставив питання: "Прошу назвати місця, РґРµ Сѓ 1939–1943 С– 1943–1945 роках було знищено 24 тисячі поляків", Сѓ РІС–РґРїРѕРІС–РґСЊ написав: "Рђ нехай пан мені докаже, що ці 24 тисячі РЅРµ були знищені". Р† це рівень РґРёСЃРєСѓСЃС–С— фахівця! До того Р¶ РґРѕР±СЂРѕРіРѕ! Це Вам практичний приклад впливу "громадської РѕРїС–РЅС–С—".

Цікаво, що тенденція до завищення кількості власних жертв була зауважена польським підпіллям ще влітку 1943 року. В одному з документів я прочитав приблизно таке: "Ходять чутки, що на Волині знищено вже 40 тисяч осіб. Вважаємо, що ця цифра дуже перебільшена, що жертв не більше як 15 тисяч осіб". Я нікого й нічого не вибілюю, йдеться лише про певну антинаукову тенденцію, яка існує й нині.

– РњРё багато говорили РїСЂРѕ Волинь перед Волинню. РўРѕР¶ наскільки Волинь-1943 вкладається Сѓ польсько-українське протистояння попередніх та наступних СЂРѕРєС–РІ, зокрема РЅР° теренах Закерзоння?

Власне такий – значно ширший – РїС–РґС…С–Рґ бачимо, наприклад, Сѓ Анджея Леона РЎРѕРІРё, СЏРєРёР№ досліджує українсько-польські стосунки протягом 1939–1947 СЂРѕРєС–РІ. Плюс детальний аналіз міжвоєнного періоду.

РЇ Р¶ Сѓ СЃРІРѕС—Р№ книжці проаналізував РїРѕРґС–С— протягом 150 СЂРѕРєС–РІ! Це дозволило виокремити ланки РѕРґРЅРѕРіРѕ ланцюга. 1830, 1863, 1905, 1917–1918 СЂРѕРєРё були своєрідними проміжними піками польсько-українського протистояння, коли українські селяни, відчувши СЃРІРѕСЋ силу С– здобувши ситуативну перевагу, помстилися тим, хто століттями Р· РЅРёС… знущався.

РЇРє влучно зауважив Даніель Бовуа, СЃРѕРєРёСЂР° – Р·Р±СЂРѕСЏ озвірілого люду! Доведеного, додаймо, РґРѕ такого стану іншою стороною. Також РЅРµ треба говорити, що селянська пам'ять коротка, СЏРє це роблять польські історики. Р’РѕРЅР° насправді С” достатньо РґРѕРІРіРѕСЋ.

Скажімо, селяни польського Прикарпаття любили згадувати, "як панів пилою різали" ("рабація" 1846 р.) як напередодні І Світової, так і після ІІ Світової воєн. А це ціле століття!!!

Додам, що брутальність та жорстокість щодо ворогів є наднаціональними явищами. Перш ніж когось у них звинувачувати, потрібно задуматися, чому так сталося. Нагадаю, що на Волині українські націоналісти діяли фактично лише кільканадцять місяців.

Натомість РІС–Рґ поділів Речі Посполитої РґРѕ Першої світової РІС–Р№РЅРё тут панувала імперська Р РѕСЃС–СЏ, поширювалась погромницька щодо "чужих" чорносотенська ідеологія, Сѓ міжвоєнний період цим займалися комуністи, націоналісти – значно меншою РјС–СЂРѕСЋ. 1939-1941 СЂСЂ. – це совєти Р· С—С…РЅСЊРѕСЋ політикою паплюження польської держави Р№ поляків.

У період війни не можна оминати політику Коха та інспірації Кремля. Ну, й відкидати зацікавленість УПА в усуненні поляків з Волині було б наївною, антинауковою справою. Тобто маємо підходити до Волинської трагедії різносторонньо та зважено.

Без чорно-білого, однозначного образу на кшталт "всесильної УПА і беззахисного польського населення". На цих теренах діяла значно більша кількість "гравців", які мали різні інтереси.

Скажімо, для РЈРџРђ це були терени майбутньої Української держави; для волинського селянина – шматок кращої землі ближче РґРѕ села Р№ черевики РЅР° ногах дитини, С…РѕС‡ Р±Рё Р№ відібрані РІ С—С— польського ровесника/ровесниці; для Лондонського СѓСЂСЏРґСѓ – Р С–С‡ Посполита ante bellum; для Кремля – західні РєРѕСЂРґРѕРЅРё після 17 вересня 1939 СЂ. тощо.

Жертвами цих полярних інтересів стали однак десятки тисяч жертв Р· РѕР±РѕС… Р±РѕРєС–РІ. РўРѕРјСѓ наша молитва над С—С…РЅС–РјРё могилами РїРѕРІРёРЅРЅР° бути щирою С– взаємною – польсько-українською.

І на завершення про те, що непокоїть й болить. Ще 2013 р. після засідання польського-форуму партнерства, присвяченого волинським подіям 1943 р., я запропонував польським історикам, зокрема професорові Ґ. Мотиці, сісти за круглий стіл й проаналізувати sine ira et studio (без гніву й упереджень) документ за документом.

Але наразі (особливо після 2016 р.) все залишається без змін: більше політики й емоцій, ніж науки. І доки перше буде домінувати над другим, ситуація з польсько-українським порозумінням й далі залишатиметься безнадійною.