Лучшая цена на наши платные сервисы! Скидка до 40%

"Полубезвиз" с Британией: на что может рассчитывать Украина

Британська візова політика стосовно українців залишається токсичною складовою стосунків Києва та Лондона.

Однак нещодавній візит президента України Володимира Зеленського до Сполученого Королівства, під час якого він підписавамбітну угоду про двостороннє співробітництво з прем’єр-міністром країни Борисом Джонсоном, дає підстави сподіватися, що і у візовому питанні найближчим часом з’явиться світло у кінці тунелю.

Це стає можливим як завдяки особистим домовленостям лідерів держав, так і завдяки тому, що Україна дійсно має аргументи для візового спрощення. Про них і поговоримо докладніше.

Відлуння Brexit

Вихід Великої Британії з ЄС, що має завершитися 31 грудня 2020, є епохальним для Лондона рішенням з точки зору як економіки, так і геополітики. І поки Лондон продовжує вести переговори з Брюсселем щодо майбутньої угоди про двосторонні відносини (які цілком можуть закінчитися її відсутністю), Джонсон намагається якомога швидше вибудовувати відносини з країнами, з якими співпраця вигідна та необхідна для посилення іміджу та геополітичного впливу Британії у постбрекзитівському світі.

Україна входить до цього пріоритетного переліку.

Говорити про це з певністю дозволяє не тільки геополітика, а й суто економічні міркування. Навіть попри те, що за масштабом співпраці нам далеко до ключових торговельних партнерів Лондона на світовій арені – США, Китаю та ЄС.

Один з доказів цього – те, що Сполучене Королівство імпортує близько 50% харчової продукції та зацікавлене в постачанні зерна та курятини, зокрема. А це ті сфери, де Україна може задовольнити його потреби.

Але є аргументи і за межами торгівлі.

Зокрема, Велика Британія, за словами експосла України Наталії Галібаренко, входить у топ-10 інвесторів в український IT-ринок та не приховує, що українські спеціалісти її цікавлять. Тому, швидше за все, Лондон намагатиметься їх залучати через бальну імміграційну систему, яку запустять вже на початку 2021 року.

Привабливість України посилюють і постбрекзитівські міграційні процеси.

Під час Brexit-референдуму 2016 року чи не основним аргументом за вихід Великої Британії з ЄС була імміграція, а саме завелика (на думку частини політиків та суспільства) кількість трудових мігрантів з країн ЄС – Польщі, Литви, Латвії, Болгарії, Румунії та інших країн колишнього соцтабору.

Відтоді їхня кількість, за винятком болгар і румунів, у Сполученому Королівстві справді зменшилася: за даними британського Home Office, за 3,5 роки після референдуму близько 186 тисяч громадян Польщі, Литви і Латвії та інших країн соцтабору покинули Туманний Альбіон (кількість українців, до речі, також зменшилися з 44 до 38 тисяч) і осіли або у країнах походження, або ж у Німеччині, яка обіцяє їм "кращу погоду, смачнішу їжу і Польщу поряд" та у Швеції.

А ті, що залишилися (слід визнати, що їх також достатньо), зовсім необов’язково збираються залишатися там навічно, тим більше, що багато з громадян ЄС отримали лише тимчасовий (pre-settled) статус.

Між тим для Лондона такі міграційні процеси означають також втрату робочої сили, яка, якщо відкласти вбік популістську риторику, робить чималий внесок у економіку країни і залишається необхідною. Цей факт проілюструвало те, як навесні, попри пандемічні ризики, Британія наполегливо домовлялася про чартерні рейси з українськими трудовими мігрантами.

Ґрунт для візового спрощення

Перерозподіл міграційних потоків – це не лише британська проблема. Приміром, Німеччина, яка в 2020 році послабила правила отримання робочої візи, активізувала пошуки кваліфікованої робочої сили з-поза меж ЄС, тож на цьому ринку не бракує конкуренції.

На цьому тлі не дивно, що Британія, підписуючи амбітну угоду з Україною, нарешті дала згоду на переговори про лібералізацію двосторонніх візових відносин.

Досі Лондон пояснював свою відмову навіть говорити про візову лібералізацію аргументами про міграційні ризики – мовляв, це "питання прикордонної безпеки".

Це твердження викликало сумніви у своїй щирості: як доповіді Єврокомісії щодо дотримання умов безвізу, так і дані самої Великої Британії свідчать, що українці не є групою міграційного ризику.

Українці не входять навіть у топ-20 країн, громадяни яких шукають притулку у Британії.

За даними Home Office, у 2019 році Велика Британія депортувала 494 українських громадян. Це – 3% від загальної кількості депортацій та менш як 1% від загальної кількості короткострокових візових заявок від українців за 2019 рік. І це попри те, що значна кількість чесних українських туристів, які додатково поліпшили би статистику, у минулі роки просто відмовлялися від подорожі до Британії через її візові вимоги, віддаючи перевагу безвізовим державам материкової Європи.

Не секрет, що Лондон багато років поспіль проводив жорстку, часто відверто несправедливу, а подекуди абсурдну візову політику стосовно українців.

Настільки абсурдну, що часом вона була схожа на персонажа однієї з британських гумористичних програм – вигаданого голову міграційної служби аеропорту "Хітроу" Яна Фута, що питав у громадянина Польщі, "чи не збираєтесь ви вечорами підробляти у закладі для дорослих?" (громадянин відповів, що не збирається, бо вже працює послом Польщі у Сполученому Королівстві).

Жарти жартами, але політика Британії "дістала" також офіційний Київ, тож навесні президент дослухався до рекомендацій громадянського суспільства та не продовжив безумовний безвіз для британців після 2020 року.

Словом, є підстави сподіватися, що візова політика Великої Британії зміниться на краще.

Але очевидно, що візова лібералізація буде поступовою.

Тому постає питання: з чого почати?

Невиправдані відмови

До найпростіших опцій можна віднести розробку спеціального ресурсу з інформування громадян України щодо типових помилок при поданні на короткострокову візу: як не крути, кількість відмов громадянам України станом на грудень 2019-го становила 9% (загальна кількість подач - 51 488).

Британці можуть казати, що раніше відмовляли українцям навіть частіше, але це – не аргумент. 9% – це дуже багато. Для порівняння, в Індонезії, де кількість заявок на британську візу є схожою (54 102 за 2019 рік), було лише 3% відмов.

Зважаючи на складність британської анкети, не можна виключати, що багато українців не розуміють, як заповнювати аплікаційну форму. А єдиний шлях для консультацій – це платні дзвінки у службу підтримки по 3 фунти за хвилину, що навряд чи є найефективнішим способом дізнатися, що не так зі списком документів.

Ще один необхідний пріоритет – раз і назавжди покласти край абсурдним відмовам.

Британським візовим офіцерам доведеться змінювати ставлення до роботи з українськими заявками.

Немає обґрунтування тому, що учасникам світового медичного симпозіуму доводиться шукати неіснуючі методи доведення того, що вони все ж покинуть Британію. Не існує пояснень тому, що один з колишніх очільників МЗС України отримує відмову навіть попри те, що мав відвідати Лондон за наявності офіційного запрошення від члена Палати громад.

Чи те, що українського спортсмена, який їде до Лондона на чемпіонат світу, вносять до переліку ризикових, затримують йому візу – і зрештою усю українську команду дискваліфікують.

Так, визнавати помилки державі часом непросто – але доведеться, адже у візових історіях багатьох українців вони є безспірними. А разюча відмінність рівня відмов заявникам з різних країн доводить, що йдеться про упередженість до українців.

А щоб це змінилося, щоби МВС Британії ухвалило відповідні внутрішні розпорядження, українські гравці – і влада, і громадянське суспільство – мають нагадувати про такого роду порушення. А МЗС та Банкова повинні вимагати їхнього вирішення у рамках візового діалогу з британцями.

Окрему проблему створює те, що за британськими візовими правилами туристи не мають права на ефективну апеляцію та подання додаткових документів. Щодо українців діє презумпція винуватості – якщо візовий офіцер вирішить, що йому бракує ясності щодо якогось моменту у візовій заявці, то він не намагається перевірити інформацію, а просто ставить відмову.

Київ має наполягати на тому, щоби Британія дала змогу українським заявникам дати відповідь на претензії візового офіцера – чи то через механізм апеляції, чи то надавши можливість подати додаткові підтверджувальні документи або письмові пояснення.

Останній шлях – найефективніший, він дав би змогу зняти більшість безпідставних відмов і побачити, яка частина з них ґрунтується на очевидних помилках візового офіцера.

Зробити візи доступнішими

Хоча вище ми згадували також про ринок праці, та увага в переговорах Києва та Лондона має концентруватися не на ньому, а передусім на короткострокових подорожах туристів, представників бізнесу тощо. Останні – особливо важливі, зважаючи на очікуване пожвавлення бізнес-контактів із підписанням нової торговельної угоди.

Саме таких доброчесних подорожуючих зараз особливо бракує.

Представники цих категорій не бажають проходити обтяжливу і тривалу візову процедуру з непевним результатом – а тому чимало з них віддають перевагу тому, щоби взагалі не їхати до Британії.

Тут немає нічого дивного: британські візи за останні роки здобули негативний імідж, і цілком заслужено (про що йдеться вище). Це означає, що Лондону та Києву треба докласти зусиль, щоби переконати доброчесних українців у тому, що ситуація змінюється. Змінити щось відчутне.

Одна з опцій – зниження вартості короткострокових віз.

Зараз коротка британська віза на пів року коштує 95 фунтів (майже 3500 грн в еквіваленті) за візу тривалістю 6 місяців. Дворічна віза коштує майже вчетверо дорожче (361 фунт), п’ятирічна – в 7 разів дорожче (655 фунтів), що робить їх отримання безглуздим кроком для українських туристів.

І хоча візові тарифи встановлюються Лондоном глобально та є єдиними для всього світу, Британія залишає віконце і для індивідуального підходу. Такі винятки вже діють.

Перший з них – це механізм електронних віз (Electronic Visa Waiver).

Така процедура діє в Британії для громадян ОАЕ, Катару, Оману і Кувейту. Вона дозволяє подати візову заявку з дому, без відвідин візового центру, завантаживши скановані документи на спеціальний сайт. Завдяки цьому вартість візового збору знижується більше ніж втричі (з 95 до 30 фунтів для піврічної візи), а швидкість процедури зростає багаторазово – більшість заявок обробляють за добу.

Після чого заявник отримує лист із візовим рішенням (про надання "електронної візи" або про відмову) і, якщо рішення позитивне, має пред’явити власноруч роздруковану "візу" на кордоні.

Чому таку ж процедуру не можна застосувати до України? Перепони – передусім політичні.

Насправді українські заявники, що хочуть отримати коротку британську візу, і зараз мають змогу завантажити усі свої документи через інтернет. Візовий центр, до якого вони приходять у Києві (це – компанія-посередник, обрана урядом Британії), в цьому разі навіть не просить їх показати, не перевіряє їхню автентичність, і єдине, що робить – це сканує відбитки пальців для біометричної британської візи.

А ще – збирає чималу плату та створює чергу заявників, через яку в пікові періоди час на отримання візи додатково збільшується.

Додавання громадян України до тих, хто може отримати Electronic Visa Waiver, радикально змінило би ситуацію.

Звісно, Україна для цього має довести британцям захищеність наших паспортів; можливо, дати британцям доступ до біометричної інформації на них тощо. І це треба робити пріоритетом переговорів – зокрема, під час візиту до України британських міграційників, що очікується ближчим часом.

Простіше, швидше, на довше

Другий, дещо менш ефективний шлях візового спрощення – це запровадження для України китайської візової схеми.

З 2016 року уряд Британії як виняток видає заявникам-туристам, що подаються до візових центрів материкового Китаю, дворічні візи за ціною піврічних. Це цілком логічно, адже витрати часу візових офіцерів для перевірки документів є ідентичними, тому шалена вартість двох- та п’ятирічних віз для українців не видається логічною.

Втім, швидше за все, Британія поки не буде готова піти й на цей крок.

Значному спрощенню передуватиме якесь "половинчасте" рішення. І цього не варто боятися.

Свого часу схожим чином до безвізу для українців йшов Євросоюз. Спершу, у 2007 році, було ухвалене рішення про безкоштовні візи для окремих категорій (журналістів, студентів тощо), а безвіз отримали лише власники дипломатичних/службових паспортів, а для інших – знижено вартість віз. Далі країни ЄС переконалися, що масових зловживань цим режимом немає, і погодилися розширити перелік пільгових категорій. І лише потім – дали згоду на остаточну візову лібералізацію.

Нам варто просувати схожий сценарій.

Приміром, у Британії немає жодних міграційних аргументів проти спрощеного візового режиму для тих українських громадян, у яких наявні попередні британські візи, використані без порушень, або є візи країн співдружності чи США, у паспортах яких немає поміток про депортацію з ЄС тощо. Лондон не має підстав для заперечень щодо безвізу для окремих категорій (як-то дипломатів) чи прискорення обробки візових заявок з України.

Чи ці кроки можливі?

Зараз – безсумнівно.

Тому важливо не проґавити момент, коли у Сполученому Королівстві є попит на розширення співпраці з Україною, а британським прем’єром є дружній до нашої держави Борис Джонсон.

Леся Дубенко, Сергій Сидоренко

Загружаем комментарии...
Читать комментарии

Новости

Больше новостей