Close button

Чим загрожує Україні зупинка співпраці з Азербайджаном

Чим загрожує Україні зупинка співпраці з Азербайджаном

Читати новину російською мовою, повідомляє Депо.

Рішення "пригальмувати" виконання оборонних контрактів для Азербайджану, прийняте, за повідомленнями ЗМІ, президентом Зеленським, і саме по собі є доволі контроверсійним. Але справжньою катастрофою стала якість та способи реалізації цього рішення.

На вихідних в українських ЗМІ з'явилися чутки про те, що в українсько-азербайджанській дружбі та військовій співпраці проступила прикра тріщина. Мова йде про те, що президент України Володимир Зеленський дав негласне розпорядження пригальмувати виконання контракту "Укрспецекспорту" з Азербайджаном на постачання комплектувальних для радіолокаційних станцій П-18.

При чому розпорядження, стверджує автор статті, було видане в усній формі віцепрем'єру Олегу Уруському та міністру закордонних справ Дмитру Кулебі. Складно сказати, до чого в цій історії був Кулеба, а от Уруський мав передати розпорядження глави держави очільникам "Укроборонпрому" й "Укрспецекспорту". І якось так сталося, що розпорядження це в процесі руху по бюрократичній вертикалі "загубилося". А літак із запчастинами до П-18 щасливо вилетів до Азербайджану.

Роздратований президент, довідавшись про це (нібито завдяки втручанню Арсена Авакова, етнічного вірменина), не придумав нічого кращого, як влаштувати масовий розбір польотів із залученням Єрмака, Уруського, Кулеби, та всіх причетних до події. Внаслідок чого вся історія і спливла назовні.

Паралельно з'явились чутки стосовно того, що із рештою українсько-азербайджанських збройних контрактів теж не все гаразд — зокрема, гальмується ремонт азербайджанських літаків МіГ-29 та Л-39 на Львівському і Чугуївському авіаремонтних заводах. Але вагомих підтверджень цьому факту наразі немає.

Можна по-різному ставитися до рішення Зеленського пригальмувати виконання збройних контрактів з "Укрспецекспортом" та "Укрінмашем", якщо воно, звісно, було. Можна — і небезпідставно — обурюватися тим фактом, що прийнявши подібне рішення, чинний президент України поставив під загрозу ймовірну масштабну співпрацю між Україною, Азербайджаном та Туреччиною. У результаті такого підходу знак питання тепер стоятиме не тільки навпроти запланованого 300-мільйонного кредиту від Азербайджану. Туманними стають і перспективи співпраці Києва з Анкарою в оборонній сфері.

Можна, з іншого боку, припустити, що на Банковій дослухались до незадоволення азербайджанським наступом на Карабах, яке висловлювали в Парижі, Берліні та Вашингтоні. І вирішили не шукати зайвих приводів для конфлікту з іншими стратегічними партнерами, трохи пригальмувавши виконання одного, чи навіть кількох, контрактів. Будь-який курс в цьому випадку мав би свої переваги та свої недоліки. І рішення "по-тихому" пригальмувати виконання цих контрактів, повідомивши про це наших європейських партнерів, але не акцентуючи на тому увагу Баку та Анкари, з точки зору раціональної й не надто моралістичної політики може видатися цілком адекватним компромісом.

Проблема тут тільки в тому, що чинний президент України не має уявлення, як працює гігантська бюрократична машина, яку він очолює. Він не знає, що "просто сказати" - цього цілком недостатньо. Сказати й аргументувати своє рішення потрібно саме тій людині, від якої залежить його виконання, а не передавати його по довгому і заплутаному ланцюжку людей, для яких головне — власна кар'єрна безпека, а не інтерес держави чи, тим паче Зеленського. А якщо "індивідуальний підхід" до відповідальних осіб, з якихось причин, є небажаним чи неможливим, тоді все слід робити офіційно — з письмовим розпорядженням. Підготованим канцелярією і підписаним особисто президентом.

Із завданням, яке блискуче провалив Зеленський, легко впорались би Кравчук, Кучма чи Порошенко. З ним навіть Ющенко чи, гидко сказати, Янукович, скоріше за все, не схибили б.

Натомість в реальності ми маємо ситуацію, за якої Україна надіслала-таки Азербайджану необхідні деталі, але при тому з Баку фактично посварилася. Що автоматично тягне за собою ускладнення стосунків з Анкарою. При тому і продемонструвати підтримку позиції Заходу теж якось не уже вийшло. І причин цьому є дві. Перша — це повна відсутність адміністративного досвіду в чинного президента України. Друга — відсутність в його команді адекватних фахівців, здатних цю відсутність компенсувати.

Звичайно, зараз і Анкара, і Баку насправді зацікавлені в тому, щоб "зам'яти" цю історію. Яка фактом свого існування натякає на те, що стосовно них існує якесь негласне "збройне ембарго". Але в тому, що все це не найкращим чином вплине і на співпрацю України не тільки з цими державами, і на ділову репутацію "Укроборонпрому" та "Укрспецекспорту" сумніватися не доводиться.

Як не доводиться сумніватись і в тому, що без належних кадрових рішень в президентській адміністрації ця історія не буде ні першим, ні останнім дипломатичним провалом команди Зеленського.

Роман Федюк

Новини

Популярні теми форуму

analytics