Іноземні найманці і нафта ускладнюють шлях до миру в Лівії
Іноземне втручання - в тому числі Туреччини й Росії - ще більше ускладнює шлях до миру в Лівії. Але є й інші чинники. Детальніше про них розповіли експерти, повідомляє Deutsche Welle .
"Ви ймовірно думаєте, що ці іноземці - ваші гості, але насправді вони захопили ваш будинок". З цими словами Стефані Вільямс, виконуюча обов'язки спецпосланця генсека ООН по Лівії, звернулася кілька днів тому до представників різних політичних сил цієї країни, які брали участь в онлайн-конференції з врегулювання в Лівії. Дипломат мала на увазі близько 20 тисяч іноземних найманців, що беруть участь в лівійському збройному конфлікті - і контрольовані ними 10 військових баз на лівійської території. "Вони напхали вашу країну зброєю - країну, якій ця зброя не потрібно. І вони відстоюють не ваші інтереси, а свої", - додала вона.
Звідки в Лівію приїжджають найманці
Найманці в Лівії, про які говорить Вільямс, приїхали туди з Сирії, Судану, Чаду та Росії, виконуючи роботу для своїх замовників. А ними, своєю чергою, є Туреччина, Єгипет, Росія, ОАЕ і Катар, які прагнуть реалізувати свої інтереси шляхом підтримки однієї з протиборчих в лівійському конфлікті сторін. Лівія має великі запаси нафти й газу. Вона є важливим перевалочним пунктом на шляху нелегальних мігрантів до Європи, а також часто використовується як місце укриття для терористів і екстремістів всіх мастей.
При цьому на що відбулася в Берліні в січні 2020 року міжнародної конференції з Лівії її учасники домовилися дотримуватися заборони на постачання зброї в країну, а також взяли на себе зобов'язання покласти край військовій підтримці сторін конфлікту в Лівії. Але ці домовленості, за даними незалежних спостерігачів, не виконуються. Певний прогрес є в іншій сфері: в кінці жовтня протиборчі в Лівії сторони підписали угоду "про постійне припинення вогню" - і в цілому поки дотримуються його.
У Лівії після повалення у 2011 році диктатора Муаммара Каддафі і його вбивства почалася боротьба за владу між різними угрупованнями й політичними силами. Сьогодні протистояння йде між міжнародно визнаним Урядом національної згоди (ПНС) під керівництвом Фаїза Сарраджа і Лівійської національної армії (ЛНА) генерала Халіфи Хафтара. І у кожної зі сторін є свої покровителі: Хафтару надають підтримку Росія, Єгипет, Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати. ПНС підтримують Туреччина, Катар і Італія.
Інтереси Росії в Лівії
Слідом за підписаною угодою "про постійне припинення вогню" протиборчі в Лівії сторони домовилися про проведення загальних виборів в грудні 2021 року. Чи означає це, що країна зробила суттєвий крок до встановлення довгострокового миру і зменшення іноземного втручання? На жаль, немає, каже Тарек Мегерісі, аналітик Європейської ради з міжнародних відносин. "Спостерігачеві з боку завжди здається, що конфлікт в Лівії не такі вже й страшний, особливо в порівнянні з ситуацією в Сирії, - розповів він DW. - Але Лівія являє собою той випадок, коли вузол затягується все тугіше з кожним днем".
Загрозу повномасштабної громадянської війни зараз, схоже, вдалося запобігти, відзначає експерт, "але це не означає, що настане мир". Сторони вже не раз домовлялися про перемир'я, але кожен раз "домовленості розбивалися об деталі оперативних обставин". Мегерісі, який пропрацював в Лівії з 2012 по 2014 роки, згоден з думкою Стефані Вільямс про небезпеку присутності в країні іноземних найманців. Але ще більшою проблемою бачаться йому країни-замовники - а, точніше, їх вкрай різні інтереси в Лівії. "Неможливо знайти рішення які б задовольняло всіх, - каже Мегерісі. - А в разі Росії, наприклад, інтерес Кремля полягає в тому, щоб сторони конфлікту знаходилися б в конфронтації один з одним. Про який спільному вирішенні тут може йти мова?".
Боротьба за лівійську нафту
Тім Ітон, провідний експерт лондонського аналітичного центру Chatham House, намагається бачити не тільки негативні аспекти. Так, він вказує на рішення національної нафтової компанії Лівії, що відповідає за єдиний істотне джерело доходу держскарбниці, заморозити у себе виручені кошти від продажу енергоносія до тих пір, поки ворогуючі сторони не знайдуть політичного вирішення конфлікту. "Дотримуючись логіки" стакан наполовину порожній або наполовину повний ", це можна трактувати як шанс для Лівії нарешті змінити статус-кво", - говорить Ітон. За його словами, в останні роки було вкрай важко спонукати регіональні сили в країні до примирення. "Може, нинішній мікс з політичного процесу і надзвичайної ситуації зрушить ситуацію з мертвої точки?", - задає питання експерт.
Разом з тим, і Тім Ітон далекий від райдужних очікувань. "Той факт, що національна нафтова корпорація намагається чинити тиск на сторони, що виють, показує рівень корозії в державній системі Лівії, - визнає він. - Подальший напрямок розвитку країни і справді дуже невизначено".
Катрін Шер