Розсекречені документи про посадку на Венеру

15 грудня 1970 року спусковий апарат радянської міжпланетної станції «Венера-7» здійснив посадку на поверхню Венери і передав дані. Роскосмос опублікував розсекречені матеріали, повідомляє Газета.Ru.

Серед документів - висновок експертної комісії з об'єкту В-70, накази міністра загального машинобудування, протоколи засідань, листи вченому секретарю і т.д. Успішне завершення важливого космічного експерименту дозволило вперше отримати наукову інформацію безпосередньо з поверхні іншої планети Сонячної системи.

Автоматична міжпланетна станція «Венера-7» стартувала до Венери з проміжною орбіти штучного супутника Землі 17 серпня 1970 року. Її вага становила 1180 кг. Бортові системи і наукова апаратура працювали нормально. Управління польотом «Венери-7» здійснював Центр далекого космічного зв'язку. Основною метою запуску апарату було здійснення посадки на планету, вивчення атмосфери в процесі спуску аж до самого «дна» і проведення вимірювань безпосередньо на поверхні. Крім того, на ділянці міжпланетного перельоту передбачалося вивчення інтенсивності космічних променів.

Радянському Союзу належить роль першопрохідника в дослідженні Венери.

12 лютого 1961 роки до другої по віддаленості від Сонця планеті був запущений космічний апарат «Венера-1». Під час польоту зв'язок з ним було втрачено, проте він наблизився до Венери приблизно на 100 тис. км. Так земний апарат вперше пролетів у відносній близькості від планети. Незабаром до вивчення Венери підключилися американці, європейці та японці. Перше успішне дослідження планети провів американський апарат Mariner 2, що стартував з Землі 27 серпня 1962 року. Першим апаратом, які досягли поверхні планети, стала березні 1966 радянська АМС «Венера-3». Правда, замість запланованої м'якої посадки станція врізалася в її поверхню.

Стартувавши в 1967 році з мису Канаверал Mariner 5 зібрав інформацію про атмосферу Венери, уточнив її масу і підтвердив відсутність у планети магнітного поля. У тому ж році космічний апарат «Венера-4» проник в атмосферу Венери, передавши на Землю дані про її складі. Завдяки цій місії людство дізналося, що повітря Венери дуже сухе і в основному складається з вуглекислого газу.

За результатами польоту станцій «Венера-5» і Венера-6 », які завершили вимірювання на висоті близько 20 км, були отримані оцінки тиску і температури на рівні середньої поверхні Венери (100 атмосфер і 500°С).

«Венера-7» була вдосконаленою версією станцій «Венера-4», «Венера-5» і «Венера-6».

Інженери, ведучи довгі наукові суперечки, перестрахувалися і розробили новий апарат, що спускається, здатний витримати 180 атмосфер і 540°С протягом 90 хвилин. Правда, додаткова потрібна маса привела при цьому до скорочення числа наукових приладів.

Спусковий апарат виготовили не з алюмінієво-магнієвого сплаву АМГ 6, як у попередніх «Венер», а з титану з забезпеченням його міцності при руйнівному зовнішньому тиску 180 атмосфер. Теплова ізоляція нижньої півсфери була виконана з Склопластикові, а верхньої півсфери - з скловати, яка заповнювала клітинки стеклосот.

Під час аеродинамічного гальмування швидкість апарату, що спускається «Венери-7» зменшилася з 11,5 км/с до 200 м/с. При цьому максимальні перевантаження досягали 350 одиниць. На висоті близько 55 км система автоматики розкрила парашут. 15 грудня 1970 року о 8 годині 34 хвилини і 10 секунд за московським часом, спусковий апарат здійснив посадку на поверхню Венери. Він був обладнаний стабільними генераторами частоти. Під час польоту кілька разів проводилася їх калібрування і порівняння з частотою еталонних наземних генераторів. Все це дозволило вимірювати швидкість зниження апарату в атмосфері Венери з високою точністю.

Для вимірювання тиску і температури атмосфери Венери на спусковому апараті станції була встановлена спеціальна апаратура, а також вимпели із зображенням Володимира Леніна і прапора СРСР. Оскільки попередні вимірювання радянських АМС «Венера-4», «Венера-5» і «Венера-6» показали, що атмосфера планети сильно розігріта, передбачалося дійти до недосліджених ще областей якомога швидше. Це забезпечило найбільш сприятливий температурний режим спускається станції «Венера-7» на головному кінцевій ділянці спуску і на поверхні Венери.

Облік можливих похибок вимірювань дозволив оцінити допуски на отримані значення температури і тиску. Значення атмосферних параметрів на поверхні планети в місці посадки апарату «Венери-7» виявилися наступними: тиск у поверхні Венери - 90±15 атмосфер, температура - 475°± 20°С.

Вперше в історії наукова інформація передавалася безпосередньо з поверхні іншої планети Сонячної системи.

Було встановлено, що Венера має надзвичайно сильно розігрітій атмосферою, щільність якої у поверхні приблизно в 60 разів перевищує щільність атмосфери у поверхні Землі.

Польотом станції «Венера-7» було започатковано прямим експериментів на поверхні Венери. Крім того, було вирішено складна інженерна задача - отримання наукових даних в умовах виключно високих тисків і температур.

«Венера-7» здійснила зондування атмосфери з висоти 55 км до поверхні і функціонувала на поверхні близько 23 хвилин. Безперервні вимірювання температури і величини доплерівського зсуву частоти при спуску апаратури разом з даними попередніх намірів параметрів атмосфери на станціях «Венера» і перекривається області висот забезпечили отримання висотних профілів температури і тиску аж до поверхні планети», - зазначав у своїй статті« Автоматичні апарати досліджують Венеру »академік Михайло Маров.

Роскосмос виклав на своєму сайті фотографії розсекречених матеріалів, що мають відношення до місії. У їх числі - лист вченому секретарю міжвідомча науково-технічної ради з космічних досліджень (МНТР по КІ) Маров з питання вимірювання дальності швидкості планети Венера в ході польоту об'єкта В-70, датоване 27 лютого 1970 року.

«Рішенням ВПК № 206 від 18 серпня 1969 року Інституту радіотехніки й електроніки АН СРСР доручено проведення вимірювань радіолокаційним методом дальності і швидкості планети Венера під час польоту об'єкта В-70. Прошу стягнути можливість фінансування цієї роботи в сумі 50 тис. руб., Які необхідні для модернізації планетного радіолокатора, монтажу його в новому приміщенні, придбання апаратури і матеріалів», - писав директор ІРЕ Володимир Котельников.

А наказом міністра загального машинобудування СРСР Сергія Афанасьєва № 85 встановлювалися премії за розробку та виготовлення об'єктів У-70 для проведення досліджень Венери і комплексу наземних заводських випробувань. Так, Машинобудівному заводу ім. Лавочкіна належало 14,5 тис. руб., НДВП і ЦНИИМАШ - по 0,75 тис. руб., Заводу «Більшовик» - 2,0 тис. руб.

Також серед розсекречених документів - висновок експертної комісії з об'єкту В-70, протокол засідання Державної комісії з пуску об'єктів У-70, проекти повідомлень про запуск станцій «Венера-7» і «Венера-8» і план висвітлення в органах пропаганди польоту автоматичних міжпланетних станцій «Венера-7» і «Венера-8».

Після «Венери-7» до планети запускалися апарати нового покоління, завдяки яким СРСР вдалося застовпити першість в її вивченні, в тому числі - надіслати перше зображення з поверхні. Всього з Землі стартувало 27 космічних апаратів, які проводили дослідження планети.

27 березня 1972 року відбувся успішний запуск «Венери-8». 20 жовтня 1975 го АМС «Венера-9» першою в історії вийшла на орбіту Венери, а 22-го спускається капсула зробила м'яку посадку на невидимій з Землі освітленій стороні Венери. В ході спуску проводилися наукові вимірювання атмосфери, в тому числі хмарного шару, які відразу ж передавалися на орбітальний апарат. Через дві хвилини після посадки почалася передача телевізійної панорами.

Спускається капсула протягом 53 хвилин передавала на Землю дані і перші фотографії поверхні планети. Вперше в історії вчені отримали знімки, передані з поверхні іншої планети. «Венера-10» досягла орбіти 25 жовтня. Її апарат, що спускається пропрацював на поверхні 65 хвилин. Вперше в історії основні станції не пролетіли близько планети, а вийшли на сільноелліптіческую орбіту навколо неї.

Орбітальний блок станції «Венера-9» пропрацював на орбіті до 22 березня 1976 року.

Станції «Венера-11» і «Венера-12», запущені в 1978 році, ознаменували повернення СРСР до колишньої технології: основна станція пролітала близько планети і випускала капсули. Ця технологія забезпечувала більш тривалу зв'язок з капсулою, але через те, що обидві спускаються капсули мали нераздвіжние обшивку, вони дозволяли отримувати тільки дані, але не фотознімки.

Наступну місію виконували «Венера-13» і «Венера-14». А головною метою космічного експерименту на міжпланетних станціях "Венера-15» і «Венера-16» в 1983 році було радіолокаційне картографування поверхні північної півкулі з допомогою радіолокаторів бічного огляду. Вперше були отримані радіолокаційні зображення північної приполярної області Венери.