Чому не варто купувати ретро авто: кілька прикладів

Певно, якщо не кожен другий, то кожен третій автомобіліст завмирає при вигляді ретроавтомобіля у гарному стані. Але милуватися – це одне, а володіти – геть інше. Тим більше, якщо модель справді культова, повідомляє 24 Канал.

Володіння ретроавтомобілем – небезпечна річ. У вас не вийде просто володіти ним його і тихо пишатися. Тому що обов’язково знайдеться хтось, хто скаже вам: “Тю, та у тебе тут ліхтарик не рідний!” І таке буде на раз і не два, а постійно, поки злощасний ліхтарик не буде замінений.

А тоді настане черга якого-небудь молдингу, дверних ручок і карбюратора. А потім – капіталка двигуна, перебирання підвіски, пошуки аутентичних шин… – і так до нескінченості. Складність, частота і вартість робіт залежать від конкретної моделі, і в деяких випадках рівень проблем може бути просто катастрофічною.

“Волга” ГАЗ-21 (1956 – 1970 рр.)

Цей цілком гідний автомобіль отримав статус культового органічним шляхом. Його любили, на нього мало не молилися ще за часів його молодості, а він відтоді так і не зник зі шляхів, і дотепер де-не-де виконуючи суто транспортну функцію. Але ця надпопулярність має негативний бік: хоча запчастин до “Волг” в обігу все ще чимало, ціни на них невиправдано високі.

Крім того, “двадцять перша Волга” – це автомобіль того покоління, коли механізми ще потребували частого обслуговування, тому постійно кататися на ньому буде недешево. Та й з надійністю у 55 – 65-річного авто під час регулярної експлуатації будуть проблеми, навіть якщо під час реставрації будуть використані виключно нові деталі.

“Запорожець” ЗАЗ-965 (1960 – 1969 рр.)

Симпатичний зовні, наш “горбатий” у ділі не такий вже дружній до свого власника-ретромана. Маючи “Запорожця”, доведеться бути готовим до того, що їздити на ньому, м’яко кажучи, не дуже комфортно. Несподівано, але справа не в обмеженому просторі (водієві як раз не тісно), а в суворих відчуттях на органах керування.

Якщо навантажувати відреставрованого “горбатого” далекими пробігами, майже обов’язково будуть проблеми з витіканням моторної оливи. Біда у тому, що сьогодні дуже непросто знайти якісні гумові ущільнювачі для його двигуна – сальники та втулки. Простим доливанням оливи питання не вирішити, оскільки через замаслювання циліндрів мотор повітряного охолодження буде обростати пилом і перегріватися.

VW Kafer (1946 – 2003 рр.)

Щодо культовості першого “Жука” не може бути жодних сумнівів. В умовах європейської країни це був би просто ідеальний ретроавтомобіль як у нас кажуть, “для душі”. Запчастини майже для всіх його версій доступні у повному асортименті, але в Україні машину доведеться дуже і дуже берегти. Також заважатиме максимальному відчуттю щастя за кермом такий собі огляд з-за керма, слабенька “пічка” та явні асоціації з “Запорожцем” – через надмірний шум, що виходить з того ж самого напрямку.

Також варто знати, що VW Kafer хоч і є безумовно вдалим автомобілем, він таки проектувався як бюджетний. Отже, вічним він не мав бути, і у поважному віці у нього руйнуються деякі важливі частини кузову і ходової, відреставрувати які в наших умовах можна, але дуже непросто.

Проте, мусимо сказати, що знаємо в Україні як мінімум двох ретроманів, які розсікають на своїх VW Beetle хоча і не щодня, але за першої ліпшої нагоди – можуть собі дозволити.

“Москвич 403Э” (1962 – 1965 рр.)

“Москвичі” цього покоління мали прізвисько “маленька Волга”, і серед них чомусь неодмінно треба обрати експортний варіант – з великою радіаторною решіткою, широким молдингом на боковині та задніми ліхтарями у металі. На цьому усі експортні переваги завершуються, та й наявність їх зовсім не обов’язково означає, що машина відправлялася за кордон. Більше того, і за кордон чимала кількість 403-х відправлялася у звичайному “внутрішньосоюзному” вигляді.

Придбати “Москвич 403Э” можна, але не думайте, що його буде просто відреставрувати, адже ціна на деякі запчастини для усіх МЗМА у так званому 425-му кузові кусаються. Особливо вас засмутить ціна на пластик торпедо і перемикач поворотників у білому корпусі.

А якщо вже дуже хочете придбати справді цікавий “Москвич”, спробуйте знайти під брендом Scaldia або універсал “424Э”. Їх не називають культовими, але лише тому, що таких залишилося у світі – пальців однієї руки вистачить перерахувати.

“Жигулі” ВАЗ-2103 (1972 – 1984 рр.)

“Трійка” – одна з найцікавіших моделей з Тольятті, тож саме вона – лідер бажань колекціонерів і просто фанатів марки. Цю машину багато хто купує з прицілом на більш-менш регулярну експлуатацію, мовляв, запчастин для класичних “Жигулів” все ще чимало у продажу. Така позиція відверто помилкова. Так, багато у чому всі задньопривідні ВАЗи схожі, але кожна модель має багато суто “власних” деталей, які в багатьох випадках не випускаються вже по 30-40 років.

Тож якщо вважати придбану ВАЗ-2103 культовою, то пошуки деяких оригінальних “трієчних” запчастин (наприклад, ліхтарів Carello або “Красный Октябрь”) можуть перетворитися на багаторічний квест. Не говорячи вже про ранні трамблер, карбюратор та окремий фільтр системи вентиляції картера. І все одно ВАЗ першого сімейства буде однією з найбільш рекомендованих машин в якості реторавтомобіля вихідного дня, як з точки зору доступності, так і з точки зору складності утримання та експлуатації.

Рекомендація:

То що, спитаєте ви, зовсім відмовитися від ідеї володіння тим чи іншим усіма шанованим ретроавтомобілем? Звісно, ні – купуйте і володійте на здоров’я. Але шукайте не ту стару модель, яку хтось колись оголосив культовою – шукайте ту, яка подобається особисто вам. Яку ви будете любити, на утримання якої вам вистачатиме грошей і для якої вам не буде шкода власного часу. Тоді ви отримуватимете справжнє задоволення від “спілкування” із конкретним зразком культурної спадщини свого народу або й цілого людства.