Компенсація жертвам насилля: кому і скільки пропонують платити
Постраждалим від насильницьких злочинів депутати пропонують виплачувати компенсацію. Подібна практика існує й в інших країнах, де сума виплат може доходити до 25 тисяч євро, повідомляє 24 канал.
Розмір компенсацій жертвам насилля та хто виділятиме гроші, – ці та інші новації проєкту закону журналістка 24 каналу обговорила з радником, адвокатом юридичної фірми Hillmont Partners, Ігорем Пугайко.
Історичний шлях компенсацій
17 липня 2020 року у Верховній Раді зареєстровано проєкт закону "Про відшкодування шкоди потерпілим від насильницьких кримінальних правопорушень" (№ 3892). Варто відзначити, що Міністерством юстиції досить давно ведеться робота у напрямку розробки дієвого механізму компенсації державою шкоди потерпілим від насильницьких правопорушень.
У 2016 році подібний законопроєкт реєструвався у Верховній Раді попереднього скликання, однак, очевидно, не знайшов достатньої політичної підтримки і був досить швидко відкликаний.
Більше того, восени цього року попереднім урядом вже вносився фактично ідентичний за змістом законопроект (№ 3149 від 03.03.2020), проте, за даними офіційного порталу Верховної Ради, він був відкликаний вже наступного дня після реєстрації.
Аналізуючи актуальний законопроєкт, слід зупинитися на окремих аспектах його прийняття та практичного застосування.
Ще у 2005 році Україна підписала Європейську Конвенцію про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів. Поки що вказана конвенція не ратифікована Україною, однак, з інформації від представників Міністерства юстиції, яка час від часу з’являється в інформаційному просторі, можна дійти висновку, що робота в цьому напрямку ведеться.
У будь-якому разі наша держава прагне стати повноцінним членом Європейського співтовариства не лише на папері, а й у законодавчій площині, тому всі державні програми розвитку так чи інакше передбачають необхідність адаптації вітчизняного законодавства до європейських нормативів. Одним із таких пунктів є приведення законодавства України у відповідність до згаданої конвенції.
"Положеннями цивільного та кримінального процесуального законодавства передбачено відшкодування потерпілим внаслідок кримінальних правопорушень шкоди за рахунок держави, проте вказані положення містять застереження, що таке відшкодування відбувається у порядку, встановленому законом", – зауважує Ігор Пугайко.
Саме таким законом і повинен стати ініційований урядом законопроєкт. Наразі не зважаючи на те, що саме право отримати таке відшкодування передбачене законодавством, проте через відсутність відповідного механізму воно є суто декларативним.
Хто може очікувати на компенсацію
Головні складнощі, що супроводжують ухвалення законопроєкту, полягають у тому, що це призведе до додаткового навантаження на бюджет, оскільки держава буде змушена виплачувати певні кошти із сумнівною перспективою їх повернення.
Для виплати компенсацій законопроєктом передбачається створення спецфонду, наповнення якого пропонується здійснювати за рахунок засуджених, стягуючи з них відповідний збір в залежності від тяжкості вчиненого правопорушення. Також пропонується, щоб закон вступив у силу через рік після початку формування спеціального фонду.
"Навіть самі ініціатори законопроєкту не можуть назвати точні суми, які повинні будуть бути виплачені потерпілим за рахунок державних коштів, при тому, що повернення вказаних сум до бюджету є досить сумнівним з огляду на "боржників", – говорить Ігор Пугайко.
Крім того, на думку адвоката, законопроєкт не є самодостатнім. Для його належної реалізації потрібно вносити зміни до бюджетного законодавства. Варто відзначити, що відповідний законопроект (№ 3894 від 17 липня 2020року) також подано до Верховної Ради на розгляд.
За законопроєктом потерпілий має право на відшкодування шкоди у зв’язку з:
- втратою заробітку чи доходу внаслідок заподіяння насильницьким кримінальним правопорушенням шкоди його здоров’ю;
- понесенням витрат на медичні послуги, придбання ліків та медичних виробів.
У разі смерті потерпілого, право на відшкодування шкоди через витрати на лікування або поховання отримають його родичі.
Мінімальний розмір відшкодування передбачається на рівні 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на сьогодні приблизно 841 гривень) в розрахунку на одну людину на день звернення. Якщо розмір заявленої та підтвердженої до виплати суми виявиться меншим мінімального, то відшкодування шкоди не проводитиметься.
Для отримання відшкодування потерпілому або його родичам необхідно буде подати відповідну заяву та документи, які, в тому числі, підтверджують понесені витрати, зокрема розмір втраченого заробітку.
У разі ж коли потерпілий не зможе надати документів, що підтверджують такі витрати, йому виплатять 40% від мінімального розміру встановленої виплати (сьогодні це приблизно 336 гривень.
"Законопроєктом передбачається, що у виплаті може бути відмовлено або вона зменшується на суму, що була відшкодована потерпілому самим засудженим, або ж за рахунок соціальних виплат", – додає Ігор Пугайко.
Загалом законопроєктом встановлюються загальні положення щодо відшкодування та мінімальна сума виплати, а ось порядок їх здійснення та максимальну суму відшкодування пропонується затверджувати рішенням Кабінету Міністрів.
З цього приводу, Ігор Пугайко хоче зазначити, що з досвіду країн європейського співтовариства, про який, зокрема, згадують і розробники законопроєкту, можна дійти висновку, що максимальний розмір відповідного відшкодування часто обмежений досить скромним рівнем, якщо, звісно, наслідки від таких злочинів взагалі можна оцінювати матеріально.
Наприклад, в Естонії максимальний розмір такого відшкодування обмежений 9500 євро, а в Німеччині може сягати майже 25 тисяч євро. Є країни, де максимальний рівень таких виплат значно вищий, на кшталт Швейцарії. Однак, слід нагадати, що запропонований проєкт закону передбачає отримання виплат у позасудовому порядку, у той час як у деяких країнах такі виплати можуть бути отримані винятково за рішенням суду.
"Прийняття цього законопроєкту в будь-якому разі буде кроком вперед для нашої держави у сфері захисту основоположних прав людини та надання гарантій, які передбачені Конституцією та які взяла на себе Україна, зобов’язуючись дотримуватися положень міжнародного законодавства", – переконаний адвокат Пугайко.
Законопроєкт та запропоновані механізми реалізації відповідних прав, можливо, і не ідеальні, проте, принципово критикувати документ або ж шукати в ньому окремі недоліки було б неправильно. Оскільки ця сфера правовідносин є досить новою навіть для європейських країн, кожна з яких беручи на себе відповідні зобов’язання, самостійно визначає механізми та принципи їх роботи.
Таким чином, враховуючи "непопулярність" подібного законопроєкту серед законодавців поряд з його важливим соціальним значенням, можна побажати лише наявності достатньої політичної волі для його прийняття та початку реалізації мети, яка у ньому закладена.
Ірина Поліщук