Правила автоспорту для роботи й життя
Автоперегони в Україні залишаються здебільшого не в полі зору суспільної уваги. Автоспорт, як правило, тримається на ентузіастах, які реалізують свої мрії про швидкість, драйв і атмосфері змагання. Втім, таке заняття загартовує характер і вчить досягати мети. Про те, як «гоночки» змінюють життя, ми поговорили з Борисом Каргіним, призером Чемпіонату України з кільцевих гонок UTC 2019 і просто гонщиком з палаючими очима, повідомляє НВ.
— Що для вас спорт?
— Це, по-перше, спосіб самовираження. По-друге, з огляду на те, що ми говоримо про автоспорт, це реалізація дитячої мрії. Не можу сказати, коли вона з’явилася. Напевно, багато хлопчиків так чи інакше мріють про машинки, про гонки — але не всі проносять це з собою через життя. Не у всіх з’являються можливості її реалізувати. Мене завжди приваблювали машини, з наймолодшого віку. Тоді, звичайно, мова не йшла про автоспорт.
— Як цей інтерес розвивався з дитинства і надалі, в доросле життя?
— Знаєте, моє покоління росло на фільмах про автогонки, такі як Форсаж та інші. Хотілося так само, тому на тих машинах, які були доступні, влаштовували вуличні автоперегони. Брали участь в аматорських змаганнях, які іноді проводили. Незважаючи на те, що можливостей було не так багато в українських реаліях, інтерес зберігався. Але до серйозних занять автоспортом вийшло прийти тільки до тридцяти років.
— З чого починалися любительські заняття автоспортом?
— Раніше я жив у Маріуполі. Там є старий аеродром зі злітно-посадковою смугою — там і влаштовували щосуботи перегони. Вперше в них я взяв участь у 2006 році, тоді мені було 18 років.
— Навряд чи це було схоже на кадри з Форсажу або (популярної серії гоночних симуляторів) Need for Speed?
— Звісно, «потужно заряджених» або стильних глянцевих машин було дуже мало. Всі ганяли, на чому вдавалося. Наприклад, на Жигулях або Ланосі… Так, щось схоже на кіно було — гарні дівчата, наприклад — але це не той «гламур», який можна побачити в голлівудських фільмах. Іноді, правда, бували змагання, які підтримували спонсори: на них приїжджали машини вищого класу. Такі заходи вже більше були схожі на знайому багатьом картинку з екранів.
— Не можу не запитати: чи думав хтось про безпеку таких змагань?
— Ні-ні, що ви, це навряд чи комусь спадало на думку. Багато хто навіть банально не пристібається, не кажучи вже про якесь екіпірування або ще про щось. Мовчу зовсім про динамічні гонки, де автомобілі чіплялися один за одного. Це було поза межами будь-якої безпеки.
— Але водночас, напевно, чимало уваги приділяли кастомізації й моддингу?
— Звісно. Мою машину я повністю зібрав власноруч. Першим моїм авто був Ланос, у який поставив потужний мотор від Опеля, хороші гальма, підвіску. Було вкладено чимало часу, сил і грошей. Абсолютно все йшло в машину, на все пішло років п’ять.
«З цим можна працювати»
— Коли ви вирішили перейти з любительської категорії у професійну?
— Наш перший сезон був минулого року — ми прийшли з другом на (столичний автодром) Чайка і почали серйозно займатися. Благо, що водійський досвід у нас солідний — вже десь пів мільйона кілометрів на кожного на той момент було відкатано. Професійних навичок для автоспорту, якщо не брати до уваги картингу, практично не було. Тренер подивився на нас і сказав: «Добре, з цим можна працювати» (сміється). Починали з зимових заїздів на Чайці, катали весь сезон. Відпрацьовували різні прийоми, наприклад, проти заметів. Потім, навесні, вже пішли на «кільце».
— Що, на вашу думку, виявилось не найпростішим під час підготовки?
— Дві речі, напевно. Думаю, для людини, яка щойно починає в автоспорті, перше і найнепростіше — відмовитися від «цивільних» водійських звичок. На кільці вони тільки заважатимуть. Друге — це робота зі страхом. З цим допомагають регулярні тренування: чим більше практикуєшся, тим далі розсуваєш власні кордони. Прагнення вдосконалюватися — і, в якомусь сенсі зробити себе кращим — відмінно з цим допомагає.
— Розкажіть про свій перший професійний виступ? Це був Чемпіонат України з кільцевих гонок UTC минулого року?
— Так, поїхав на ньому на BMW. Виявилося, поїхав першим у новому класі, який тільки з’явився минулого року — super touring. Це клас без обмеження потужності двигуна, тобто, в ньому беруть участь найефективніші машини. Загалом за сезон в Україні отримав три кубки — два перших місця і одне друге. Дві гонки, можна сказати, пройшли з самим собою, інші машини були нижчого класу. А на третій з’явилися суперники, була боротьба.
— Які емоції викликали змагання?
— Перед першою гонкою було хвилювання, дуже сильне. Хоч як би добре готувався, все одно переживаєш, що зробиш щось не так. Плюс глядачі, камери додають напруження. Але насправді, коли починаєш гонку, все зовнішнє зникає і концентруєшся тільки на те, що відбувається: дорозі, машині, суперниках. У першій гонці я зробив помилку: поїхав не по тій траєкторії. І це задало характер змагання: весь час доводилося повертати собі позицію. У підсумку я зробив 12−15 обгонів — благо, без інцидентів. Тому на другу виходив уже з продуманою стратегією.
— Наскільки важливо логічно прораховувати гонку?
— Знаєте, гонки можна порівняти з шахами. Наприклад, моя перша гонка. Я стартував не краще, не гірше за інших. Але під час повороту зайняв зовнішню траєкторію, тоді як пелетон пройшов по вузькій, через що мені довелося зосередитися на «відвойовуванні» позицій. У другій гонці я вже на старті поставив машину так, щоб на прямих колесах пройти в коридор між іншими автомобілями. І завдяки такому маневру з 3−4 місця в пелотоні я вийшов на перше.
— Тобто, не завжди треба бути швидшим за інших — інколи досить просто бути розумнішим?
— Якоюсь мірою так. Треба розуміти характеристики суперників. В останніх двох гонках минулого сезону мій опонент був на потужнішій машині. Але спочатку я розумів, що він напиратиме — і не давав йому пройти. Зрештою, на нервах він зробив помилку, його розвернуло, і він відстав. Так що навіть із швидшим суперником правильні дії можуть привести до перемоги. Але й коли тебе наздоганяють, важливо не піддаватися хвилюванню і не робити помилок.
Водіння як відображення характеру
— Чи потрібен якийсь особливий талант для цього виду спорту?
— Вважаю, так. Все-таки не кожна людина зможе ним займатися, не кожен має здібності сісти за кермо і брати участь у гонках. Останнє вимагає як мінімум прекрасного почуття автомобіля, в тому числі, практично інтуїтивного розуміння всіх сил, які впливають на автомобіль. Звичайно, частина такого розуміння приходить з досвідом, але схильності до цього повинні бути. По-друге, швидка реакція і хороший окомір. По-третє, стійка психіка. Якщо мова йде про гонку, де в пелотоні знаходиться 20−25 машин, де може бути контакт, на великій швидкості — холодна голова просто необхідна. Коли всі ці властивості є, а вони притаманні багатьом, залишається просто практикуватися і напрацьовувати техніку.
— Які навички зі спорту допомагають у діловому житті?
— Тут не хочеться бути, звичайно, бути банальним. Але «правила» для життя і спорту багато в чому схожі. Бачити свою мету і сміливо йти до неї. Чи не опускати руки при невдачах. Але для мене спорт і робота — це різні простори, які навряд чи перетинаються. З іншого боку, думаю, водіння — навіть не автоспорт — це теж прояв характеру людини, а автомобіль —‘ по суті, його продовження. І тут мова якраз іде і про інтелігентність, і про агресію, яка буває у людини за кермом. Не може вихована й розумна людина в житті у процесі водіння поводитися як хам.
— Який ви «цивільний» водій? Як поводитесь поза гоночною трасою?
— Об'єктивно кажучи, я їжджу швидше ніж більшість, але водночас намагаюся не створювати нікому жодних перешкод. Мені складно й пригадати ситуацію, коли когось підрізав або створив ситуацію, за яку довелося б просити вибачення.
Попереду — Європа
— Які у вас плани щодо майбутнього розвитку в автоспорті?
— Зараз ми будуємо машину, яка буде абсолютно новою в цьому класі. Хочеться, щоб в Україні пройшли перші гонки TCR (кузовні автогонки). Це регламент західноєвропейських чемпіонатів. Хочеться здобути чемпіонство, для початку українське. Далі хочемо їхати з цією машиною в Європу. У тому сезоні проїхали там дві гонки — і обидва рази взяли третє місце. Взагалі, для українців велика рідкість щось там вигравати.
— Чого бракує для розвитку автоспорту в Україні?
— Бракує, звичайно, всього. Починаючи з нормальних гоночних трас. Те, на чому ми їздимо, не відповідає міжнародним стандартам, зокрема щодо безпеки. Ми використовуємо ще те, що побудовано за часів СРСР. В Європі — величезна кількість автодромів для тренувань, у нас за роки незалежності не з’явилося жодної нормальної траси. Друга проблема — автоспорт як заняття недосяжне для більшості, переважно через економічну ситуацію. Тому до нього набагато менший інтерес, менше глядачів. І, відповідно, менше спонсорів.
— Що порадите тим, хто все-таки хоче зайнятися автоспортом?
— Якщо ми говоримо про молодих хлопців, варто звернути увагу на картинг і пробувати виходити на чемпіонати. Дорослим, звісно, потрібно виходити зі своїх бюджетів. Але тут навряд чи варто розраховувати на серйозні змагання — це буде швидше просто хобі. І пам’ятати, що немає таких грошей, які можна було б витратити на автоспорт (сміється).