США та Китай готуються до "третьої світової

США та Китай готуються до "третьої світової

Читать новость на украинском языке

З часів закінчення Холодної Війни американські політики, журналісти, вчені, політичні аналітики казали, що велика війна – пережиток минулого. Але конфлікт між Сполученими Штатами та Китаєм лише загострюється й не можна виключати навіть відкритої війни.

У 1986 році історик Джон Луїс Геддіс назвав час після Холодної Війни "Довгим миром", бо СРСР та США не вдалися до пострілів. 24 канал знайшов у іноЗМІ аналіз ситуації.

Ще через деякий час політолог Джон Мюллер заявив, що нові світові норми зробили конфлікт двох наддержав непотрібним, пише у Foreign Affairs Крістофер Лейн.

В 2011 психолог Стівен Пінкер перейменував "Довгий мир" у "Новий мир", через поступове падіння рівня жорстокості у міжнародних відносинах (втім, ми знаємо, що було далі у світі – 24). Триваючі конфлікти в Лівії, Сирії, Афганістані, Судані, Україні та Ємені, а також озброєне насильство у інших країнах зводять цю тезу нанівець.

Втім, так, між глобальними гравцями війн не було з 1945 – і це вражаюче. Але повністю виключати їх можливість нем можна все одно. Чому? Бо умови для їх виникнення все одно існують і напруга може вилитися у протистояння між ними.

Особливо між США та КНР. Ці дві держави на курсі зіткнення, який підсилюється конкуренцією за статус та престиж. Без зміни напрямку, війна між ними у найближчі десятиліття не лише можлива, але і ймовірна. Але більшість американців, які серйозно розбираються у зовнішній політиці та великій стратегії, не вірять в це.

Оптимізм, якому тут не місце

Отже, недовіра до можливого конфлікту Вашингтону та Пекіну криється у кількох теоріях поведінки держав. Перша каже, що якщо присутній великий рівень економічної незалежності, то він знижує напругу між двома країнами. Але історія наводить багато прикладів проти цього. Наприклад, перед Першою Світовою, країни Європи були в основному економічно та культурно незалежні, а два головних протагоніста – Німеччина та Британія – були дуже сильно взаємопов'язані.

Читайте также: В Китае задержали известного миллиардера

Навіть якщо взаємна залежність США та КНР таки зменшує вірогідність війни, економічні зв'язки почали слабнути останнім часом. Кожна сторона намагається відділитися від економіки іншої.

Друга теорія – про ядерне стримування. Ризик гарантованого взаємного знищення дійсно зупиняв головних гравців Холодної Війни від перетворення її у гарячу. Але у останні десятиліття, технічний розвиток вплинув не кращим чином на це стримування.

Нові технології для нового світу

Комбінація зменшених в розмірі та потужності боєголовок та дуже точних систем наведення і доставки зробила можливим раніше неможливе: "обмежену" ядерну війну, яка не перетвориться на апокаліпсис (щоправда, немає жодної гарантії, що інша сторона не використає всю потугу свого арсенала, незважаючи на "обмежений" ядерний заряд, запущений у неї – 24).

В кінці-кінців, вчені вказували, що ліберальний світовий порядок збереже нам мир. Так, США – через міжнародні організації, такі як ООН, МВФ, ВТО та поширення принципів мирної співпраці – додають передбачуваності та регулярності у міжнародні справи (це зараз під питанням через непередбачувані дії адміністрації Трампа – 24).

Але в Європі та США зростають островки неліберальної демократії та популізму, які несуть загрозу власне ліберальному порядку. Це також удар по елітам, які просували та захищали його. Тому баланс сили вже змінюється на користь інших країн, що зробить систему менш ефективною для медіації конфліктів. Сили, які зараз підіймаються, матимуть можливість докорінно її змінити, підвищуючи вірогідність війни.

Уроки з історії

За межами теорій історія також демонструє, що запобіжники конфлікту між двома великими державами слабші, ніж здаються. Як вже згадано, протистояння Британії та Німеччини привело до війни у 1914. Але ж до цього такий конфлікт здавався абсолютно неможливим аж до моменту, коли він почався. І паралелі з Китаєм та США дуже чіткі.

На початку XX століття, німці мали зростаючу морську, економічну, технологічну потугу і хотіли колоній. Вона створювала проблеми для світового порядку, яким тоді ще керувала Британія.

У Лондоні еліти почали бачити у цьому проблему, бо вважали, що німецький успіх – результат інтервенції, а не вільного ринку. Додатково британці мали глибоку антипатію до німців через їхню політичну культуру, яка виносила нагору армію та її цінності. Це була повний антонім лібералізму. Коли Перша Світова стартувала, британці швидко охрестили її ідеологічним хрестовим походом проти пруської автократії та мілітарізму.

Велика Британія просто не могла вибачити – як велика морська держава та імперія з багатьма колоніями – зростання нової, схожої на неї сили на хвилях Північого моря. Але насправді Берлін будував свої кораблі, полюючи лише за статусом, щоб змусити британців рахуватися з нею, як з рівними.

Через це дві країни і пішли на конфлікт, як описала історикіня Маргарет Макміллан: "Війна стала результатом зіткнення глобальної сили, яка відчувала що її перевага закінчується і нового претендента. Такі переходи рідко проходять мирно. Як Британія тоді так і США зараз, опирається визнанню своєї "смертності". Тоді як сила, що зростає, хоче і собі швидко взяти належний шматок будь-чого, що є на вибір: колонії, торгівлю, ресурси або вплив".

США, пише Foreign Affairs, зараз знаходяться у позиції Лондону, спостерігаючи за зростанням Китаю. Звинуваюючи його у нечесній торгівлі та економічних політиках, що протирічать вільному світу та вільному ринку. Як німці тоді, китайці зараз хочуть бути визнаними рівними на світовій сцені та гегемоном у своєму регіоні.

Чи зможе Вашингтон мирно стримати ріст Китаю, залежить, чи війна замінить протистояння. Особливо якщо дивитись на це як роблять американці – демократія проти коммунізму. Наприклад, режимом Маркса-Леніна КНР назвав у своєму виступі Держсекретар США Майк Помпео. Це змушує згадати, як СРСР називали "віссю зла", делегітимізуючи Китай в очах американців.

Ідейна битва

Для лідерів КНР, історія їхньої країни показує, що буває з великими державами, які нездатні зробити стрибок вище, до видатних. Поразки від французів та британців у двох Опіумних війнах у середині XIX століття витікали з неможливості адаптуватися до змін, що їх принесла Індустріальна Революція. Той час, коли Японія та Захід домінували над Китаєм, відомий тепер як "століття приниження".

Чого хоче Китай

Нинішнє зростання Китаю зумовлено жагою помсти за це приниження та бажанням відновити статус провідної сили Східної Азії. "Реформи та відкриття" Дена Сяопіна були першим кроком у цьому напрямку. Щоб прискорити розвиток, КНР інтегрувалась в американський світ. Ціль на довгий час була не лише збагатитися, але отримати військові та технологічні можливості. Не допомогти зберігати систему, але боротися з нею зсередини.

Ця стратегія спрацювала, КНР наближається до США по всім показникам. У 2014 році МВФ визнало, що саме Китай – найбільша економіка світу. У рамках ВВП, китайське вже 70% американського. І оскільки Пекін активно та швидко відновлюється від пандемії, перевага над Америкою знову стане відчутною.

У військовому розрізі, ситуація схожа. У 2015 році, дослідження RAND зазначило, що військовий розрив між США та КНР в районі Східної Азії дуже швидко скорочується. Флот США та його бази зараз під загрозою з боку китайських сил з новими можливостями. Багато хто у Вашингтоні вважає, що справжня загроза від Китаю – його спроби кинути виклик американському політичному та економічному розвитку.

Як Foreign Affairs писали у 2019 році: "Китай може представляти собою більшу ідеологічну проблему ніж СРСР. Їхнє зростання як суперсили штовхне КНР до автократії".

Втім, автор статті наголошує, що "ідеологію краще прибрати з рівняння", щоб не посилювати можливість війни. Натомість, конкурувати з Пекіном треба на традиційному рівні наддержав; де всім заправляє дипломатія через компроміси та пошук спільних інтересів.

Ідеологічні битви, з іншого боку, ні до чого доброго не ведуть: якщо твій супротивник – зло, переговори та компроміс стають поступками.

Небезпека попереду

Ситуація навколо Тайваню може запустити ланцюжок ескалації / Колаж Nikkei Asian Review

Відносини Китаю та США наразі знаходяться у вільному падінні, економічна співпраця провалилася через торгівельну війну з боку адміністрації Трампа. А також через технологічну політику проти таких фірм як Huawei, щоб викинути їх з ринку. В таких умовах дуже легко побачити, як події можуть спровокувати протистояння найближчим часом.

Наприклад, чергове загострення на Корейському півострові може притягнути увагу обох держав, як це вже відбувається в Тайванській протоці та Південному Китайському морі. Вашингтон також наближається до офіційного визнання незалежності Тайваню та посилення обіцянки захищати цю не всіма визнану демократію за допомогою зброї.

Сполучені Штати гостро зреагували на репресії з боку КНР проти мусульман-уйгурів та активацію безпекового закону щодо Гонконгу. За це були введені санкції. Але, незважаючи на них, Піднебесна навряд чи відмовиться від своєї цілі стати регіональним гегемоном та від вимоги визнати її рівною по силі Сполученим Штатам Америки.

Задоволення цих вимог означатиме відмову від захисту Тайваню та полегшення для Китаю планів захоплення острову. Невтручання у китайські справи, якби того не хотіли в Пекіні, означатиме кінець американської першості. Тому на це США навряд чи підуть, що підвищує вірогідність "гарячого конфлікту". На відміну від Холодної Війни, коли розуміння сфер впливу в Європі стримало дві наддержави від бойових дій.

Якщо ж Китай все ж нападе на Тайвань, США будуть змушені готувати американців до війни, показуючи КНР як агресивну експансіоністьку комуністичну диктатуру, яка хоче завоювати територію, яка любить свободу. Буде сказано, що війна потрібна для підтримки американських цінностей. Звичайно, якщо піде погано (Ірак, В'єтнам) прийде розчарування, але вже буде занадто пізно.

Голоси тих, хто закликає до війни наразі звучать голосно, тоді як опозиції – тихо. Проблема в тому, що багато хто перейшов з другого табору в перший, коли справа стосувалася Китаю. Вони кажуть, що США мають активно протистояти бажанню КНР стати гегемоном, бодай у регіоні. Втім, цей процес не заслуговує війни. Але якщо вона спалахне, то попередні стануть лише блідими тінями цієї.

Анатолій Максимов

Новини

analytics