Гаазький суд: чи довго чекати рішення щодо Донбасу і Криму
Розслідування Міжнародного кримінального суду щодо військових злочинів і злочинів проти людяності, скоєних на Донбасі, навряд чи призведе до реального покарання більшості винних. Але назвати не тільки безпосередніх виконавців, але і високопоставлених винуватців цих злочинів в Гаазі зможуть, повідомляє Depo.ua.
На вихідних стало відомо, що прокурори Міжнародного кримінального суду в Гаазі після п'яти років вивчення доказів і роздумів прийняли рішення про те, що існують достатні підстави для початку розслідування військових злочинів і злочинів проти людяності на Сході України і в окупованому Криму.
При цьому розслідування, за словами прокурора Міжнародного кримінального суду Фату Бенсуда, буде проводитися тільки стосовно "військових злочинів і злочинів проти людяності в межах юрисдикції Міжнародного кримінального суду". В принципі, кримінальний суд в Гаазі займається і випадками злочинної міжнародної агресії. Що, за логікою, є точним описом дій, скоєних Росією щодо України протягом останніх 6 років.
Але штука в тому, що Україна так і не ратифікувала Римський статут в повному обсязі. У 2015 році Україна визнала "часткову юрисдикцію" Міжнародного кримінального суду щодо подій в Криму і на Донбасі - але виключно щодо злочинів проти людяності та військових злочинів. Тому агресію в Гаазі розслідуватиме не будуть.
З одного боку, вся історія з Міжнародним кримінальним судом виглядає дещо дивно. По-перше, темпи роботи цього правового інституту є такими, що до вироку можуть не дожити ні жертви, ні виконавці злочинів. Наприклад, за геноцид в Сребрениці та злочини проти людства Радован Караджич отримав свій вирок у 2016 році - більш ніж через 20 років після подій. А фінальна жорстка версія вироку була прийнята у 2019 році.
По-друге, в листопаді 2016 року Володимир Путін видав розпорядження про вихід Росії з-під юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Що, очевидно, призведе до практичної безкарності злочинців на території Росії - де, без сумніву, більшість з них знаходяться. Тобто результати роботи Міжнародного кримінального суду будуть більше нагадувати морально-етичну оцінку подій на Донбасі, ніж обов'язковий для виконання судовий вирок.
З іншого боку, правосуддя, нехай навіть запізніле і не доповнене реальним покаранням для винуватців, завжди є позитивом. Хоча б для того, щоб через десять років якийсь черговий Медведчук не переконував споживачів телепродукції в тому, що "все було не так". Ну, або в тому, що "винні були обидві сторони". Просто чорне повинно бути названо чорним - для того, щоб раз і назавжди припинити дискусії на цю тему, принаймні в середовищі скільки-небудь адекватних людей.
По-друге, Міжнародний кримінальний суд може засудити не тільки безпосередніх виконавців, але і їх керівників будь-якого рівня. Той самий Караджич не розстрілював мусульман в Сребрениці, а також не подавав снаряди під час обстрілів Сараєва. Він просто знав про дії своїх підлеглих, не перешкоджав їм і навіть давав відповідні накази. В принципі, Володимир Путін займався точно тим же. І є ненульові шанси на те, що Міжнародний кримінальний суд коли-небудь скаже слово і про ключового винуватця злочинів на Донбасі.
А ще одним цікавим моментом в цій історії є "зрада", яку активно розганяють проросійські ЗМІ в Україні. Йдеться про те, що об'єктами розслідування в Гаазі можуть стати й українські військовослужбовці. Зокрема, за те, що "згідно з українським законодавством, українські військові не мали права воювати зі своїми громадянами". А також за гіпотетичні злочини проти людяності, які вони могли зробити.
Що стосується першого пункту - він є повною нісенітницею. Міжнародний кримінальний суд не займається порушеннями у сфері неналежного використання владних повноважень і роздумами на тему хто саме - Верховна Рада або РНБОУ - повинні були першими видати розпорядження про початок антитерористичної операції. І як все це співвідноситься з українською Конституцією. Це просто знаходиться далеко за межами компетенції цього суду.
А щодо "злочинів проти людяності" з боку українських військових і добробатів, то Гаазький трибунал - це не Окружний суд в Москві. І навіть не районний італійський суд, де протягом двох років роспропаганду сприймали як реальні докази проти нацгвардійця Марківа. Тому "сфабрикувати щось для Гааги" сепаратистам і Кремлю буде вельми непросто.
Чисто теоретично, можливо, що в ході розслідування спливе якась інформація про порушення з боку українських військових. Але покарання людей, дійсно винних у злочинах, наприклад, проти мирного населення - це процес, в якому Україна зацікавлена не менше, ніж гаазький суд.
Звичайно, є держави, які принципово не підписують Римський статут і не збираються делегувати права міжнародного суду карати своїх громадян. Йдеться про США, Ізраїль та, наприклад, Іран. Але всі вони здатні тою чи іншою мірою самі впоратися з покаранням винних за злочини проти своїх громадян. Поки Україна не продемонструвала таких можливостей - залишається сподіватися на повільне, забюрократизоване, але все-таки чесне і непідкупне міжнародне правосуддя.
Тарас Паньо