Ручні гармати. Для кого їх роблять в Харкові
У досить скромному списку опинилися відразу дві снайперські гвинтівки, які більше схоже на ручні гармати або протитанкові рушниці за радянською термінологією часів Другої світової війни, повідомляє Деловая столица.
Йдеться про Snipex T-REX і Snipex ALLIGATOR калібру 14,5 мм від приватної харківської фірми ХАDO Chemical group (скорочення від «Харківський будинок»), заснованої в 1991 році в Харкові. До початку війни на Донбасі підприємство не мало прямого відношення до виробництва зброї і спеціалізувалося на випуску моторних масел і різноманітної «автохімії». Але досить швидко харків'яни освоїли як виробництво збройових масел для чищення, змащення та консервації стрілецької зброї, так і спеціальних гелів для чищення стволів артилерійських знарядь.
Після цього фірма вийшла і на ринок розробки і виробництва великокаліберних снайперських гвинтівок. Під маркою Snipex на ринку з'явилися досить успішні зразки Rhino Hunter ( «Мисливець на носорогів») під патрон 12.7х99 мм (.50BMG) і Snipex M75 під радянський великокаліберний патрон 12.7х108 мм. І якщо перша гвинтівка позиціонується як цивільний зразок, то М75 вкрай обмежено, але все-таки застосовується в армії.
І ось вперше пройшли державні випробування і зразки Snipex T-REX і Snipex ALLIGATOR під радянський великокаліберний патрон 14,5х114 мм. Відмінність між моделями в тому, що Snipex T-REX - це однозарядна гвинтівка для цивільного ринку, а Snipex ALLIGATOR - військовий зразок зі знімним коробчатим магазином, розрахованим на п'ять патронів.
У зв'язку із застосуванням потужного патрона і досить довгого стовбура інженери компанії використовували кілька специфічних ідей, що дозволили зменшити габарити зброї і скоротити негативний вплив віддачі на стрілка. Так, гвинтівка створена за схемою «булл-пап» з винесенням органів управління вогнем вперед, а частина віддачі компенсується так званим «лафетним» компонуванням. Як запевняють представники компанії-розробника завдяки цьому їм вдалося досягти досить непоганих показників - на рівні віддачі мисливської рушниці 12 калібру, що виглядає вельми непоганим результатом.
Рішення розробляти зброю саме під такий патрон має ряд серйозних підстав. По-перше, гвинтівка під таким калібром викликала інтерес у військових ще на етапі проектування, оскільки на складах зберігається достатньо велика кількість боєприпасів під неї. По-друге, харків'яни, судячи по довжині ствола і характерному надульному пристрою конічної форми, який дуже нагадує пламегаситель, використовували ствол великокаліберного кулемета Владимирова, що в значній мірі полегшило як етап розробки, так і випробувань. Виробник, правда, відмітає це припущення, наполягаючи на тому, що всі складові гвинтівки, включаючи ствол, компанія виробляє в Україні. У той же час відомостей про початок виробництва в Україні стволів такого калібру (втім, як і 12,7-мм) у відкритій пресі в останні роки не було.
Однак не зовсім зрозуміла ніша для такого роду зброї. Так, харків'яни говорять про те, що це самозарядна великокаліберна система призначена для високоточної стрільби на дистанцію 2-5 кілометрів. Однак в реальності таке завдання виглядає важкореалізовуваним хоча б в силу того, що масові патрони калібру 14, 5 мм призначені не для точної стрільби, а перш за все для ураження легкоброньованої техніки. За кордоном існує виробництво патронів такого калібру з кулями різних типів, в тому числі і «снайперських», але в Україні їх просто немає. Є, звичайно, варіант закупівлі, але тут постає питання ціни.
Судячи по вазі (25 кг) - це типова зброю окопної війни, причому не дуже мобільна, так що його основним завданням може бути розстріл польових укріплень на лінії зіткнення і боротьба з автомобільною і легкоброньованою технікою. Так, попадання кулі калібру 14,5 мм явно завдасть більше шкоди, ніж ті ж 12,7 мм. Але з такими завданнями чудово справляється і КПВТ на верстаті від тієї ж волонтерської контори Armorum Solutions, так що питання - чи варто було проводити дорогі державні випробування Snipex T-REX і Snipex ALLIGATOR і відволікати такі потрібні зараз ресурси.
Досить сумнівним виглядає і використання нових гвинтівок як снайперського комплексу - через відсутність спеціалізованих патронів. І якщо на початку війни на фронті великокаліберної стрілецької зброї не було взагалі, то нині в бойових підрозділах досить багато гвинтівок під 12,7 мм як західного, так і вітчизняного виробництва, а також підготовлених розрахунків.
Не зовсім зрозумілі і подальші перспективи виробництва такої зброї. Для української армії потреба в таких комплексах напевно буде мінімальною, а зарубіжний військовий ринок такою зброєю давно і щільно поділений. Так, серед конкурентів можна назвати азербайджанську IST-14,5 Istigal, угорську Gepard M3, південноафриканські NTW-14,5 і Truvelo 14,5x114. І це без урахування таких виробів, як кубинська Mambi I, іранська Shaher або курдська Zagros. Залишається ще, правда, цивільний ринок, але тут навряд чи варто розраховувати на більш-менш великі обсяги через специфічність такої зброї.
З іншого боку, прийняття гвинтівок на озброєння ЗСУ можна розглядати як один з етапів укладання саме великого зарубіжного контракту. Адже, як правило, однією з умов укладення такого роду контрактів є присутність зразка на озброєння армії. Так, було, наприклад, з тим же танком «Оплот», який заради просування в Таїланд формально прийняли на озброєння ЗСУ і навіть купили пару примірників. Цілком ймовірно, що така ж схема реалізується і зараз з «харківськими» гвинтівками калібру 14,5 мм.