Зовнішня стратегія України: що затвердив Кабмін
Україна презентувала стратегію своєї зовнішньої політики. У ній говориться, куди ми йдемо і як мають намір вирішувати свої головні проблеми - військовий конфлікт і втрату територій, повідомляє Страна.ua.
З документа видно, що 90% зусиль України на світовій арені буде витрачатися на протистояння з Москвою. Це прямо названо головним пріоритетом Києва.
За цими позиціями йде найбільше конкретики, тоді як інші пункти - в основному чисто декларативні.
Малюють автори документа і деякі перспективи. Вони дають зрозуміти, що Україна повинна бути аграрною державою, ні в якому разі не починати знову ядерний статус, а дружити в основному з Америкою, Канадою, Великобританією і Польщею.
В цілому ця програма дій вже і так реалізується ще з 2014 року. Але зараз її вирішили виписати більш детально.
Людина - на останньому місці
У списку головних завдань зовнішньої політики України перші три позиції присвячені по суті одній темі - Росії.
Так, спочатку йде "забезпечення незалежності"
, "відновлення територіальної цілісності"
і "протидія агресивній політиці РФ"
. Потім - членство в ЄС і НАТО. І лише на останніх місцях - просування експорту та захист прав українців за кордоном.
Тобто у тих питань, які вимагають реальної, а не декларативної роботи в інтересах українського бізнесу і громадян, навіть в стратегії Кабміну - найнижчий пріоритет.
Точно так же з принципами зовнішньої політики. "Людиноцентричність"
там стоїть на самому останньому місці. Вище неї поставили "Прагматизм".
На самому початку є два пункти, які звучать як зобов'язання перед зовнішніми гравцями.
Україна зобов'язується дотримуватися режиму нерозповсюдження зброї масового ураження - тобто ядерний статус повертати не буде.
А також в умовах ковіду гарантує, що буде забезпечувати світову продовольчу безпеку, збільшуючи поставки аграрної продукції.
З огляду на, що більше в преамбулі про розвиток якихось інших аспектів економіки нічого не говориться, то це явний курс на закріплення статусу аграрної держави.
Націоналізм і радикали - це раптово погано
В аналізі поточної ситуації автори пишуть, що країнам, що розвиваються в умовах пандемії загрожує "стагнація і колапс"
. А вирватися з історії ковідом мають шанс тільки розвинені держави. Звучить песимістично.
Невтішні прогнози і по Євросоюзу. Там панують "націоналістичні тенденції"
. "Зростання націоналізму... в світі може призвести до посилення конфліктогенності" і до "дисфункції міжнародного порядку".
Такі висновки зустрінуться в тексті ще не раз.
Але звучить ця стурбованість не надто переконливо. Судячи з того, що націоналістичні "наративи"
просуває в першу чергу сама українська влада.
Хоча в принципі, зрозуміло, чому владі України, які підтримують радикалів у себе, не подобаються націоналісти в інших країнах. Мабуть, тому, що з-за них процес розширення ЄС переживає стагнацію, сумно констатує документ.
І тут відразу ще одне протиріччя. Як ми бачили вище, Україна досить бадьоро називає входження в Євросоюз головним зовнішнім пріоритетом. Хоча як це станеться, якщо Європа переживає кризу нерозширення - невідомо.
Але є по ЄС і позитивні в чомусь тенденції, вважають автори стратегії. Наприклад "зелений курс"
, який зменшить споживання викопних енергоносіїв. Тут чітко читаються мрії відмови від російської нафти і газу. Цей момент раз у раз спливає в документі.
Хоча в реальності процеси інші: Європа завзято лобіює "Північний потік-2"
- і в тому числі з міркувань екології. Оскільки природний газ практично не дає шкідливих викидів. А ось по вугіллю і по тепловим електростанціям з вугільної генерацією (яких чимало в Україні) дійсно можуть бути проблеми. Їх якраз Європа і може зажадати закрити.
Одночасно не зовсім зрозуміло, в чому вигода України, якщо ЄС таки відмовиться від невідновлюваних джерел енергії. Адже тоді українську "трубу"
все одно доведеться здавати на металобрухт.
Протидія Росії
Це перший і основний напрям української зовнішньої політики. Як зазначено в заголовку - "Протидія російської агресії політико-дипломатичними способами".
З конкретики там сказано, що Україна буде вирішувати ці питання в рамках "Нормандської четвірки"
(без згадки Мінських угод), "Кримської платформи"
(яка ще не запущена) і інших форматів - в тому числі поки що не існують.
Другий момент - Україна буде домагатися від Росії репарацій. Але тут це поняття вживається в якомусь новому сенсі. Зазвичай репарації - це компенсація збитку від війни з боку програла держави.
Росія поки явно не в такому положенні. Але автори стратегії вважають, що можуть вже зараз вибити з Москви репарації через міжнародні інституції. Чи буде їх виплачувати РФ - питання риторичне.
Поки ж Київ готується продовжити міжнародні судові тяжби проти північного сусіда.
І в цілому стає зрозуміло, що нас готують до протистояння з Москвою протягом багатьох років або взагалі десятиліть. Так, в одному з уривків йдеться, що миру між країнами не буде, поки Росія не поверне Крим, не піде з Донбасу, не виплатить репарацій і не вибачиться.
А поки Україна офіційно декларує, що збирається знижувати торгову залежність від Росії. Тобто скорочувати взаємний товарообіг.
Правда, як це корелюється з атаками на "Північний потік-2"
і вимоги продовжити платити Україні за транзит газу - питання відкрите.
З ким буде дружити Україна?
Далі йде розділ про відносини з ЄС, де перераховуються десятки програм, за якими потрібно поглибити партнерство. Періодично автори пускаються в супер-конкретику, наприклад, кажуть, що потрібно посилити співпрацю з "критичної сировини і акумуляторів".
Одне з центральних напрямків української політики в Євросоюзі є збереження старих і введення нових санкцій проти Москви. Не проти Київ і взяти участь в окремому "європейському НАТО" -
оборонної ініціативи Pesco.
По самому НАТО сказано наступне. Україна збирається допомагати Альянсу нарощувати присутність в Чорному морі і взагалі в усьому. Ключова мета - отримання Плану дій щодо членства.
У двосторонніх відносинах чітко видно англосаксонський вектор. Особливий пріоритет Київ буде віддавати США, Британії, Канаді, а потім Німеччини і Франції.
З найближчих сусідів України головним партнером названа Польща. Про Білорусь йдеться лише, що Україна підтримує народ цієї країни, але проти її інтеграції з Росією.
Також є згадка про "розвиток прагматичного торгового співробітництва"
з Білоруссю. Цікавий пасаж - особливо після того, проти Мінська в Києві ввели авіасанкціі.
За Угорщини теж йде скупе згадування: що, мовляв, треба перезавантажувати відносини і вирішувати проблемні питання. Вони, нагадаємо, полягали в примусової українізації угорців Закарпаття, яку ніхто і не думав зупиняти. У відповідь Будапешт блокує рух України в НАТО.
Що ж стосується Молдови, то з нею пропонується разом "пробиватися"
до Євросоюзу (прихопивши до купи Грузію). Також Україна готова виконувати роль посередника у Придністровському конфлікті. Правда, як саме - в стратегії не уточнюється.
Десь ближче до кінця списку важливих для України країн - Китай, який за рівнем торгівлі для нас партнер №1 (про це, до речі, в стратегії не згадується). Окремо наголошується, що "сповільнилися"
відносини з країнами Центральної Азії, куди Україна не може продавати свої товари через свого конфлікту з Росією.
Висновки
В цілому складається враження, що "Стратегія"
- документ сирий.
У ньому немає орієнтирів по часу ні по ЄС, ні по НАТО, ні по іншим чутливим питанням. І головне - по мирному врегулюванню з Росією, без чого, ясна річ, протистояння з найбільшим сусідом триватиме з усіма наслідками, що випливають звідси політичними, соціальними та економічними наслідками.
Та й постійна загроза великої війни швидше закриває шлях до Альянсу, а не прискорює його (що ми бачили на прикладі недавніх подій, коли Захід відмовив Зеленському в плані дій щодо членства після чергового загострення на Донбасі).
Питання, чи потрібно виходити з конфлікту з Мінським угодами або "дорожніх карт"
, де будуть прописані терміни врегулювання - навіть в не піднімається в цьому документі.
При цьому є відсилання до форматів, яких ще не існує в природі - наприклад, "Кримської платформи"
. Тобто про Мінські угоди "забули"
абсолютно усвідомлено.
Одночасно влада України прямо заявляє, що конфлікт з Росією буде дуже тривалим і кінця йому по суті не видно. При цьому, як писалося вище, не пропонують жодних конкретних заходів щодо його вирішення. Хіба що вступ в НАТО, куди Київ поки що ніхто не кличе та й далеко не факт, що якщо такий вступ відбудеться це призведе до припинення конфлікту, а не до його різкої ескалації (прийнанні, Росія зараз дає зрозуміти, що буде саме другий варіант).
В іншому дипломати обіцяють "заручатися підтримкою"
і "консолідувати союзників"
. Тобто робити те ж, що і зараз. І, треба думати, з тим же нульовим ефектом: війна триває.