Close button

Зовнішня стратегія України: що затвердив Кабмін

Зовнішня стратегія України: що затвердив Кабмін

Україна презентувала стратегію своєї зовнішньої політики. У ній говориться, куди ми йдемо і як мають намір вирішувати свої головні проблеми - військовий конфлікт і втрату територій, повідомляє Страна.ua.

З документа видно, що 90% зусиль України на світовій арені буде витрачатися на протистояння з Москвою. Це прямо названо головним пріоритетом Києва.

За цими позиціями йде найбільше конкретики, тоді як інші пункти - в основному чисто декларативні.

Малюють автори документа і деякі перспективи. Вони дають зрозуміти, що Україна повинна бути аграрною державою, ні в якому разі не починати знову ядерний статус, а дружити в основному з Америкою, Канадою, Великобританією і Польщею.

В цілому ця програма дій вже і так реалізується ще з 2014 року. Але зараз її вирішили виписати більш детально.

Людина - на останньому місці

У списку головних завдань зовнішньої політики України перші три позиції присвячені по суті одній темі - Росії.

Так, спочатку йде "забезпечення незалежності", "відновлення територіальної цілісності" і "протидія агресивній політиці РФ". Потім - членство в ЄС і НАТО. І лише на останніх місцях - просування експорту та захист прав українців за кордоном.

Тобто у тих питань, які вимагають реальної, а не декларативної роботи в інтересах українського бізнесу і громадян, навіть в стратегії Кабміну - найнижчий пріоритет.

Точно так же з принципами зовнішньої політики. "Людиноцентричність" там стоїть на самому останньому місці. Вище неї поставили "Прагматизм".

прінціпи.png

На самому початку є два пункти, які звучать як зобов'язання перед зовнішніми гравцями.

Україна зобов'язується дотримуватися режиму нерозповсюдження зброї масового ураження - тобто ядерний статус повертати не буде.

А також в умовах ковіду гарантує, що буде забезпечувати світову продовольчу безпеку, збільшуючи поставки аграрної продукції.

З огляду на, що більше в преамбулі про розвиток якихось інших аспектів економіки нічого не говориться, то це явний курс на закріплення статусу аграрної держави.

Націоналізм і радикали - це раптово погано

В аналізі поточної ситуації автори пишуть, що країнам, що розвиваються в умовах пандемії загрожує "стагнація і колапс". А вирватися з історії ковідом мають шанс тільки розвинені держави. Звучить песимістично.

Невтішні прогнози і по Євросоюзу. Там панують "націоналістичні тенденції". "Зростання націоналізму... в світі може призвести до посилення конфліктогенності" і до "дисфункції міжнародного порядку".

Такі висновки зустрінуться в тексті ще не раз.

радикали (1) .png

Але звучить ця стурбованість не надто переконливо. Судячи з того, що націоналістичні "наративи" просуває в першу чергу сама українська влада.

Хоча в принципі, зрозуміло, чому владі України, які підтримують радикалів у себе, не подобаються націоналісти в інших країнах. Мабуть, тому, що з-за них процес розширення ЄС переживає стагнацію, сумно констатує документ.

І тут відразу ще одне протиріччя. Як ми бачили вище, Україна досить бадьоро називає входження в Євросоюз головним зовнішнім пріоритетом. Хоча як це станеться, якщо Європа переживає кризу нерозширення - невідомо.

Але є по ЄС і позитивні в чомусь тенденції, вважають автори стратегії. Наприклад "зелений курс", який зменшить споживання викопних енергоносіїв. Тут чітко читаються мрії відмови від російської нафти і газу. Цей момент раз у раз спливає в документі.

Хоча в реальності процеси інші: Європа завзято лобіює "Північний потік-2" - і в тому числі з міркувань екології. Оскільки природний газ практично не дає шкідливих викидів. А ось по вугіллю і по тепловим електростанціям з вугільної генерацією (яких чимало в Україні) дійсно можуть бути проблеми. Їх якраз Європа і може зажадати закрити.

Одночасно не зовсім зрозуміло, в чому вигода України, якщо ЄС таки відмовиться від невідновлюваних джерел енергії. Адже тоді українську "трубу" все одно доведеться здавати на металобрухт.

Протидія Росії

Це перший і основний напрям української зовнішньої політики. Як зазначено в заголовку - "Протидія російської агресії політико-дипломатичними способами".

З конкретики там сказано, що Україна буде вирішувати ці питання в рамках "Нормандської четвірки" (без згадки Мінських угод), "Кримської платформи" (яка ще не запущена) і інших форматів - в тому числі поки що не існують.

Другий момент - Україна буде домагатися від Росії репарацій. Але тут це поняття вживається в якомусь новому сенсі. Зазвичай репарації - це компенсація збитку від війни з боку програла держави.

Росія поки явно не в такому положенні. Але автори стратегії вважають, що можуть вже зараз вибити з Москви репарації через міжнародні інституції. Чи буде їх виплачувати РФ - питання риторичне.

Поки ж Київ готується продовжити міжнародні судові тяжби проти північного сусіда.

І в цілому стає зрозуміло, що нас готують до протистояння з Москвою протягом багатьох років або взагалі десятиліть. Так, в одному з уривків йдеться, що миру між країнами не буде, поки Росія не поверне Крим, не піде з Донбасу, не виплатить репарацій і не вибачиться.

репараціі.png

А поки Україна офіційно декларує, що збирається знижувати торгову залежність від Росії. Тобто скорочувати взаємний товарообіг.

Правда, як це корелюється з атаками на "Північний потік-2" і вимоги продовжити платити Україні за транзит газу - питання відкрите.

З ким буде дружити Україна?

Далі йде розділ про відносини з ЄС, де перераховуються десятки програм, за якими потрібно поглибити партнерство. Періодично автори пускаються в супер-конкретику, наприклад, кажуть, що потрібно посилити співпрацю з "критичної сировини і акумуляторів".

Одне з центральних напрямків української політики в Євросоюзі є збереження старих і введення нових санкцій проти Москви. Не проти Київ і взяти участь в окремому "європейському НАТО" - оборонної ініціативи Pesco.

По самому НАТО сказано наступне. Україна збирається допомагати Альянсу нарощувати присутність в Чорному морі і взагалі в усьому. Ключова мета - отримання Плану дій щодо членства.

У двосторонніх відносинах чітко видно англосаксонський вектор. Особливий пріоритет Київ буде віддавати США, Британії, Канаді, а потім Німеччини і Франції.

З найближчих сусідів України головним партнером названа Польща. Про Білорусь йдеться лише, що Україна підтримує народ цієї країни, але проти її інтеграції з Росією.

Також є згадка про "розвиток прагматичного торгового співробітництва" з Білоруссю. Цікавий пасаж - особливо після того, проти Мінська в Києві ввели авіасанкціі.

За Угорщини теж йде скупе згадування: що, мовляв, треба перезавантажувати відносини і вирішувати проблемні питання. Вони, нагадаємо, полягали в примусової українізації угорців Закарпаття, яку ніхто і не думав зупиняти. У відповідь Будапешт блокує рух України в НАТО.

Що ж стосується Молдови, то з нею пропонується разом "пробиватися" до Євросоюзу (прихопивши до купи Грузію). Також Україна готова виконувати роль посередника у Придністровському конфлікті. Правда, як саме - в стратегії не уточнюється.

Десь ближче до кінця списку важливих для України країн - Китай, який за рівнем торгівлі для нас партнер №1 (про це, до речі, в стратегії не згадується). Окремо наголошується, що "сповільнилися" відносини з країнами Центральної Азії, куди Україна не може продавати свої товари через свого конфлікту з Росією.

Висновки

В цілому складається враження, що "Стратегія" - документ сирий.

У ньому немає орієнтирів по часу ні по ЄС, ні по НАТО, ні по іншим чутливим питанням. І головне - по мирному врегулюванню з Росією, без чого, ясна річ, протистояння з найбільшим сусідом триватиме з усіма наслідками, що випливають звідси політичними, соціальними та економічними наслідками.

Та й постійна загроза великої війни швидше закриває шлях до Альянсу, а не прискорює його (що ми бачили на прикладі недавніх подій, коли Захід відмовив Зеленському в плані дій щодо членства після чергового загострення на Донбасі).

Питання, чи потрібно виходити з конфлікту з Мінським угодами або "дорожніх карт", де будуть прописані терміни врегулювання - навіть в не піднімається в цьому документі.

При цьому є відсилання до форматів, яких ще не існує в природі - наприклад, "Кримської платформи". Тобто про Мінські угоди "забули" абсолютно усвідомлено.

Одночасно влада України прямо заявляє, що конфлікт з Росією буде дуже тривалим і кінця йому по суті не видно. При цьому, як писалося вище, не пропонують жодних конкретних заходів щодо його вирішення. Хіба що вступ в НАТО, куди Київ поки що ніхто не кличе та й далеко не факт, що якщо такий вступ відбудеться це призведе до припинення конфлікту, а не до його різкої ескалації (прийнанні, Росія зараз дає зрозуміти, що буде саме другий варіант).

В іншому дипломати обіцяють "заручатися підтримкою" і "консолідувати союзників". Тобто робити те ж, що і зараз. І, треба думати, з тим же нульовим ефектом: війна триває.

Новини

Популярні теми форуму

analytics