Зеленський хоче гарантій після запуску "Північного потоку-2": що пропонують і чим ризикує Україна

Зеленський хоче гарантій після запуску "Північного потоку-2": що пропонують і чим ризикує Україна
Фото: Nord Stream-2 / Facebook

Президент України Володимир Зеленський заявив журналістам, що хоче бачити гарантії на 10-15 років стабільного транзиту газу через Україну в разі початку роботи "Північного потоку-2". Напередодні під час спільного брифінгу на словах підтримала Зеленського і канцлерка Німеччини Ангела Меркель, яка підкреслила, що Україна й далі має залишатися транзитером газу, повідомляє Обозреватель.

Про гарантії нашого транзиту переговори тривають давно, але партнери обмежуються лише абстрактними публічними заявами. Якими повинні бути ці гарантії та чи зможемо ми взагалі на них розраховувати – читайте далі.

Що пропонують Україні?

Як повідомляє німецьке видання Spiegel з посиланням на власні джерела, уряд Німеччини вже розробив кілька варіантів компенсації для України, якщо вона втратить роль транзитера в разі запуску "Північного потоку-2".

Зокрема, це:

  • допомога в будівництві "зелених" електростанцій і збуті цієї електроенергії;
  • інвестиції в модернізацію нашої ГТС;
  • співпраця у сфері досліджень водню.

Але ці пропозиції – не рівноцінні транзиту. Прибуток від транзиту ми втрачаємо вже зараз, а відшкодування пропонують лише у віддаленій перспективі, зазначає керівник програм аналітичного центру DiXi Group Роман Ніцович:

"Кажуть про водневу енергетику, інші речі. Але вони ще в західних економіках не стали промисловими технологіями, які показували б свою прибутковість і були масштабовані. Це великі промислові проєкти, але пілотні".
"Поки рано говорити, що вже в наступному році ми можемо отримати великий комерційний водневий проєкт. Це питання розвитку технологій у найближчі 5-10 років", – говорить Ніцович.

Якими повинні бути гарантії?

Базисом для гарантій транзиту через Україну могло б стати виконання європейською стороною Третього енергетичного пакета директив і регламентів ЄС, який обмежує монополію на ринках газу та електрики. Згідно з ним, такі монополісти, як "Газпром" можуть використовувати лише 50% потужності кожного з каналів постачання газу в Європу. Решта 50% повинні бути зарезервовані для інших постачальників. Якби ця директива виконувалася, транзит нашої ГТС не тільки б зберігся, але міг би й подвоїтися щодо тих показників, що є зараз.

Але цей пакет не замінює собою договір, в якому мають бути прописані гарантії транзиту для України. Укладати такі договори напряму з Росією – ризиковано. Необхідна третя сторона як гарант.

"Це повинна бути якась зафіксована домовленість, як у 2014-2015 роках були домовленості про постачання російського газу за умовами, які відрізнялися від умов контракту 2009-го року – так звані зимовий і літній "пакети". Це була багатостороння домовленість, де був активно залучений ЄС", – стверджує Ніцович.

Експерт з питань енергетики, президент Центру глобалістики "Стратегія XXI" Михайло Гончар пропонує низку чітких умов, які могла б прописати Україна в такому договорі, щоб убезпечити себе від втрат:

  • обсяги транзиту мають бути встановлені не менші, ніж зараз – 40 млрд кубометрів на рік;
  • гарантії об'ємів транзиту повинні бути встановлені на 50 років. Саме такий життєвий цикл передбачають для "Північного потоку-2";
  • у разі неможливості або небажання російської сторони використовувати українську ГТС в позначених обсягах, вона повинна забезпечити доступ до транспортування через Україну газу з Центральної Азії;
  • якщо ж Росія не виконуватиме умови, викладені вище, або ж взагалі перешкоджатиме транзиту через Україну, то німецька або європейська сторона протягом визначеного циклу повинна виплачувати українській стороні відповідні компенсації. За нинішнім обсягом транзиту – це не менше 1,5 млрд дол на рік, плюс ті непрямі витрати, яких зазнає Україна в разі припинення транзитної функції ГТС.
"Такі механізми гарантій, де була б зафіксована відповідальність німецької сторони, де були б прописані обсяги й суми, гіпотетично могли б працювати", – підсумував Гончар.

Але погоджуватися на такі гарантії партнери не поспішають.

Директор спеціальних проєктів науково-технічного центру "Психея" Геннадій Рябцев пропонує і інший варіант гарантій – ввести до складу власників нашої ГТС іноземців: американців, німців чи французів. По-перше, вони будуть зацікавлені в транзиті, по-друге сама ГТС буде під своєрідним "захистом".

"Якщо вони будуть серед власників, будь-яка диверсія, будь-який рух на магістральному трубопроводі буде диверсією проти Німеччини, Франції чи США, буде загрожувати бізнесу країн, які є учасниками цього проєкту", – підкреслює Рябцев.

Чи зможемо ми реально отримати гарантії об'ємів транзиту?

У можливість отримання Україною реальних гарантій збереження транзиту від партнерів експерти вірять мало.

"До основного гаранта, Росії, довіри немає жодної. Щоб вони не обіцяли і не говорили, таким гарантіям ми довіряти не можемо. Інший гарант, Німеччина, також особливої довіри не викликає. Адже розмови про гарантії ведуть давно, але без будь-яких конкретних цифр і механізмів. Якби не американські санкції проти "Північного потоку-2", ці гарантії були б гірші, ніж у Будапештському меморандумі", – каже Гончар.

Зі свого боку Рябцев підкреслює, що проєкт "Північний потік-2" – приватний. У нього не вкладені гроші ні з бюджету ЄС, ні з бюджету будь-якої країни Союзу, тому і нічого гарантувати нам вони не можуть.

Які ризики?

На думку Ніцович, навіть у разі отримання гарантій на папері, це не дає нам впевненості в тому, що вони будуть збережені. Адже Росія для досягнення політичних цілей (у цьому випадку – позбавлення України транзиту), може йти на кроки, які виходять за рамки закону.

"Навіть у разі гарантій ми не можемо уникнути таких сценаріїв, як у Туркменістані, коли раптово вибухали газопроводи і під виглядом форс-мажору припинялися постачання. Від такого сценарію ніхто не застрахований", – говорить експерт.

Водночас Рябцев таку ймовірність заперечує і впевнений, що російській стороні необхідна наявність газової труби в Україні:

"Це потрібно і Росії, і країнам ЄС. Уявіть собі, йде техобслуговування "Північного потоку-1", "Північного потоку-2", "Ямал – Західна Європа", або "Турецького потоку", а газ все одно потрібно пускати. Через що його пускати? Не цистернами ж возити. Потрібна труба, що працює. І Україна надаватиме таку можливість".

Хай там як, попри всі домовленості, найкращою гарантією збереження транзиту для України буде припинення будівництва "Північного потоку-2". Це дало б нам упевненість у тому, що наші послуги з транзиту, які ми надаємо всім гравцям на рівних ринкових умовах, матимуть попит і далі тією ж мірою, як і раніше. Уже зараз зрозуміло, що президент РФ Володимир Путін практично зміг домогтися завершення свого головного проєкту багатьох років – трубопроводу, який позбавить Росію залежності від української ГТС.

Новини

analytics