Освіта для дорослих: як в Україні йдуть справи

Коли ми говоримо "освіта", то зазвичай маємо на увазі навчання молоді, діяльність шкіл або університетів. Але є ще такий вид освіти, як освіта дорослих, повідомляє Дзеркало тижня.

Це означає, що з отриманням університетського диплома професійний і особистий розвиток не закінчується, навпаки - тільки починається.

Освіта дорослих є тією складовою частиною загальної освітньої системи, яка забезпечує постійний і безперервний процес підвищення рівня освіченості населення. Увага до утворення дорослих з боку міжнародних організацій та урядів розвинених країн свідчить, що його розглядають як один з механізмів зміцнення суспільства і підвищення якості життя.

Поліпшення доступу до освіти протягом життя всіх людей, незалежно від їх віку, майнового стану, культурних або будь-яких інших особливостей, не тільки сприяє реалізації базового соціального права на освіту, а й є запорукою зростання соціальної безпеки, адже вищий рівень освіченості в середньому формує найбільш пристосованих і соціально відповідальних громадян.

При цьому, звичайно, потрібна цілеспрямована і обґрунтована національна політика в сфері освіти дорослих, приклади якої можна бачити, зокрема, в країнах Європейського Союзу.

Україна теж взяла на себе зобов'язання розвивати освіту протягом життя, підписавши Угоду про Асоціацію з ЄС, і в базовий закон "Про освіту" вперше було введено поняття "освіта дорослих".

Втім, і на сьогоднішній день залишаються під питанням реалізація права кожної дорослої людини на навчання протягом життя; доступність різних програм освіти дорослих для всіх груп населення, в залежності від їх потреб; рівність провайдерів освіти дорослих, зокрема в доступі до фінансування з публічних бюджетів.

До того ж у нас немає статистичних даних про кількість претендентів освіти серед дорослого населення, про суб'єктів освітньої діяльності, що надають послуги в сфері освіти дорослих, і освітніх програмах.

Нещодавно в МОН були презентовані результати дослідження "Державна політика в сфері освіти дорослих України", проведеного на замовлення Представництва DVV International (Асоціації німецьких народних університетів) в Україні.

Раніше таких досліджень в нашій країні не проводили. До складу дослідницької групи увійшли представники різних галузей і сфер діяльності: науки і суспільної сфери, теорії і практики, гуманітарного і технічного напрямку (М.АНДРЕЄВ, В.Бахрушін, Л.Лукьянова, А.Паніч).

Інформаційною базою для дослідження стали не тільки відкриті дані, а й листи основних стейкхолдерів в сфері освіти дорослих. Останнє уможливило звернення народних депутатів Юлії Гришиної і Романа Грищука, спрямовані неурядовим організаціям, місцевим державним адміністраціям, закладам вищої освіти, центральним органам виконавчої влади та закладам післядипломної освіти та підвищення кваліфікації. Державна політика в сфері освіти дорослих була проаналізована в наступних напрямках.

Нормативна база

Конституція України не регламентує освіту дорослих в цілому, але передбачає наявність окремих її видів.

Фундаментальною правовою нормою українського законодавства в сфері освіти дорослих є стаття 18 Закону України "Про освіту". Вона визначає, що освіта дорослих - складова освіти впродовж життя і спрямована на реалізацію права кожної повнолітньої особи на безперервне навчання, з урахуванням його особистісних потреб, пріоритетів суспільного розвитку та потреб економіки.

Протягом останніх років поступово оновлюється законодавство, яке так чи інакше зачіпає сферу освіти дорослих. Втім, в Україні зберігаються досить старі та неефективні механізми управління і фінансування освіти дорослих, які спричиняють нерівні можливості для різних претендентів - отримувати, а для провайдерів - реалізовувати освітні послуги в цій сфері.

Неформальна освіта дорослих, яка реалізується громадськими і недержавними організаціями, залишається без належної уваги і підтримки з боку держави, не дивлячись на затребуваність освітніх послуг.

Все ще немає стратегії підготовки тренерів і викладачів, які працювали б у сфері освіти дорослих, а також політики їх соціального захисту.

В цілому, на національному рівні напрацьовано понад 20 нормативно-правових актів, що регулюють освіту дорослих в тій чи іншій сфері або ж в тому чи іншому контексті (в сфері зайнятості, освіти для молоді та дорослих на місцевому рівні, освіти в регульованих професіях - праві, медицині і т.п. на державній службі).

Таким чином, різні закони, що визначають умови функціонування освіти дорослих, недостатньо збалансовані. Через розбіжності в підходах до утворення дорослих в різних законах зустрічаються суперечливі норми і термінологія, зокрема щодо неформальної освіти і навчання. Не сформульовані відмінності між поняттями "післядипломна освіта" і "підвищення кваліфікації". Ситуацію могло б змінити прийняття єдиного Закону "Про освіту дорослих".

Політика і рекомендації міжнародних організацій роблять акцент на освіті дорослих насамперед як інструмент вирівнювання можливостей соціально вразливих груп людей, які через існуючу соціальну або культурну нерівність не змогли отримати необхідні базові навички.

Крім того, освіта дорослих використовується як засіб для підвищення соціальної, культурної та професійної адаптації в умовах постійних економічних і суспільних змін. У цьому контексті освіта дорослих максимально виконує свою функцію, якщо її розглядають як комплекс заходів, спрямованих на задоволення потреб різних категорій і груп суспільства.

Тому політика в сфері освіти дорослих повинна ґрунтуватися на аналізі потреб і запитів потенційних претендентів, а також передбачати певні заходи для підвищення мотивації до отримання освіти у людей, у яких може бути традиційно низький рівень такої мотивації. З іншого боку, необхідним елементом ефективної політики в сфері освіти дорослих є підтримка інституцій, які здійснюють відповідну освітню діяльність, - провайдерів.

Управління

Управління в сфері освіти дорослих передбачає цілеспрямоване застосування певних інструментів та механізмів, що впливають на роботу суб'єктів освітньої діяльності в сфері освіти дорослих, серед яких:

• формування державної, регіональної та/або галузевої політики в сфері освіти дорослих;
• ліцензування освітньої діяльності та акредитація освітніх програм;
• громадський нагляд і державно-приватне партнерство;
• здійснення функцій засновника навчальних закладів дорослих.

Слід врахувати, що в зв'язку зі змінами законодавства відбувається розширення інституційної автономії державних і комунальних навчальних закладів, що веде до руйнування централізованої вертикалі управління.

Аналіз управління в сфері освіти дорослих свідчить, що в цьому аспекті велику роль відіграють нормативні акти державних органів, що регулюють зміст і організацію професійного навчання за галузевим принципом (наприклад, НАГС для державних службовців, МОН для педагогів).

Тому серед провайдерів освіти дорослих найбільш стабільною виглядає мережа державних і комунальних закладів післядипломної освіти та центрів підвищення кваліфікації, які мають найчастіше галузевий підвідомчий характер і забезпечують професійний розвиток для працівників окремих професій.

Треба пам'ятати, що післядипломна освіта і підвищення кваліфікації для тих видів професійної діяльності, які регулюються окремими законами (державні службовці, педагоги, лікарі), носять обов'язковий характер, тобто певною мірою є примусовими.

З одного боку, це обумовлює певний попит на відповідні освітні програми, а також достатній вибір провайдерів. Але перспективи професійного зростання здобувача практично не залежать від якості такого навчання, хоча воно враховується під час кваліфікаційного оцінювання.

В окремих випадках органи державної влади, які проводять реформи в певних сферах (державній службі, медицині), спонукають підлеглих їм провайдерів виявляти і враховувати потреби роботодавців та замовників освітніх послуг або ж дбають про якість освіти іншими способами.

Певну позитивну роль відіграє наявність у окремих категорій працівників права вибирати провайдерів і програми підвищення кваліфікації. Втім, на практиці працівники часто сприймають таке навчання як формальність і шукають способи пройти його з найменшими витратами часу і енергії.

Фінансування

Фінансування освіти дорослих можливо з коштів державного бюджету України, а також за підтримки українських та зарубіжних організацій, приватних осіб. Втім, саме державне фінансування є основою інституційної стабільності суб'єктів освітньої діяльності та свідчить про наявність національної політики в цій сфері. Згідно з Конституцією України, обов'язкове державне фінансування має виділятися на:

• програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб;
• розвиток післядипломної освіти;
• професійну підготовку суддів і прокурорів.

Державні та комунальні провайдери освіти дорослих зорієнтовані саме на державне фінансування, яке надходить за окремими бюджетними програмами, затвердженими відповідними ЦОВВ.

За даними, які вдалося зібрати, було визначено, що сукупні витрати на освіту дорослих з державного бюджету в 2020 р становили 1,588 млрд грн. Це близько 0,125% загального обсягу видатків Державного бюджету в 2020 році.

Окремо треба сказати про ситуацію з приватними провайдерами освіти дорослих. На відміну від державних, зокрема галузевих закладів, вони виглядають повністю автономними в питаннях визначення змісту освіти та освітніх програм для дорослих, але повинні зважати на тенденції державної та міжнародної політики, а також попит з боку різних категорій здобувачів.

Провайдери, що належать до суспільного сектору, отримують тільки спорадичний доступ до бюджетного фінансування, що в перспективі може негативно позначитися на їх інституційній спроможності. З іншого боку, державне фінансування (зокрема на умовах державного або комунального замовлення) забезпечується переважно для галузевих провайдерів - закладів післядипломної освіти та центрів підвищення кваліфікації.

Отже, державна політика в сфері освіти дорослих в Україні незбалансована, в зв'язку з чим практично стихійно формуються дві окремих системи провайдерів освітніх послуг - галузевих закладів та незалежних інститутів громадянського суспільства, які знаходяться в нерівних умовах, зокрема щодо доступу до фінансування з коштів державного або місцевого бюджетів.

Ситуацію можна змінити в позитивну сторону в разі прийняття Закону України "Про освіту дорослих", в якому будуть:

• унормовані суперечливі і застарілі норми законодавства, що стосуються освіти дорослих;
• врегульовано рівний і конкурентний доступ провайдерів освіти дорослих до публічного фінансування на конкурсних засадах;
• створені механізми забезпечення фінансування освіти дорослих з коштів місцевих бюджетів;
• забезпечені соціальні гарантії педагогічним працівникам, які працюють в сфері освіти дорослих, незалежно від форми власності та виду суб'єкта освітньої діяльності;
• створені економічні стимули підтримувати професійний розвиток і навчання працівників і інвестувати в якість освіти дорослих для роботодавців різних галузей.

Під час презентації результатів дослідження в Міністерстві освіти і науки заступник міністра Андрій Вітренко і голова підкомітету з питань освіти протягом життя Верховної Ради України Роман Грищук відзначили, що законопроект "Про освіту дорослих" може бути розглянутий парламентом вже на найближчій сесії у вересні-жовтні.

Микита Андрєєв