Навіщо Україні регулярні зустрічі "нормандських радників"
Попри той факт, що практичних наслідків регулярних зустрічей чиновників із президентських адміністрацій України та Росії немає і не буде, в їх періодичному проведенні Україна все ж зберігає певний інтерес, повідомляє Depo.ua.
До того, що повідомлення про результати зустрічі "нормандської четвірки" в форматі політичних радників з Києва і Москви виглядають так, ніби мова йде про якісь дві кардинально різні зустрічі, звикли все і давно.
Так було в вересні минулого року, так сталося і після вчорашнього "побачення" глави Офісу президента Андрія Єрмака з заступником керівника російської президентської адміністрації Дмитром Козаком.
За інформацією нашого ОП, вчора "сторони торкнулися всіх питань порядку денного - від безпеки до гуманітарних. Дискусія мала непростий, але конструктивний характер". У той час як, на думку Козака, "кожен з учасників переговорів наголосив на своїй позиції, позначив свої принципові підходи до перспектив врегулювання конфлікту, але остаточних рішень практично з жодного питання поки не знайшли". Сходяться Єрмак з Козаком в одному пункті - що їхня зустріч тривала близько шести годин. Тобто мова йде, очевидно, все-таки про одну подію.
За великим рахунком, зустріч закінчилася так само, як і попередній раз. Більш того, якихось вагомих підстав для іншого фіналу не було і не могло бути. Український парламент не має жодного наміру оголошувати місцеві вибори на окупованих територіях, легітимізуючи таким чином всю ту сволоту, яку ФСБ-шні куратори призначать на роль "представників місцевої влади" в ОРДЛО.
Росія не планує робити Зеленському "рейтингові подарунки" у вигляді поліпшення безпекової ситуації або обміну військовополоненими, поки Верховна Рада не прийме бажані для Кремля рішення. Коло залишається замкнутим.
Тоді яка мета нескінченного повторення цих звичних для всіх учасників дипломатичних рухів, якщо їх практична цінність, на перший погляд, нульова?
Насправді українська сторона має для продовження подібних зустрічей два стимули. Перший, продуктивний, - це необхідність зберігати в переговорному процесі по Донбасу участь наших європейських партнерів. Проти чого Росія неодноразово виступала, пропонуючи припинити як "непотрібні" зустрічі в нормандському форматі й перевести всю роботу з врегулювання конфлікту на рівень ТКГ.
Той самий Козак минулого літа ніби як навіть "виходив" з нормандського формату на рівні політрадника, про що розсилав листи всім зацікавленим сторонам. Втім, під тиском з боку Німеччини й Франції був змушений "повернутися" і заявити, що його "не так зрозуміли".
А ось переговори в нормандському форматі на рівні глав дипломатичних відомств України відстояти не вдалося, і вони практично "померли". І якщо тепер відмовитися від переговорів радників, то без зустрічі четвірки на вищому рівні, для якої теж ніби як немає підстав, Україна все-таки виявиться практично "закритою" в форматі ТКГ.
А іншим стимулом для Банкової наполягати на збереженні подібного формату є бажання показати якщо не "прогрес" у врегулюванні конфлікту, то хоча б "напружену дипломатичну роботу" в цьому напрямку. Аналогічний стимул залишається і у німецьких і французьких чиновників. До думки яких змушені прислухатися і в Москві.
Тому, ймовірно, найближчим часом відбудеться ще не одна зустріч, на якій сторони "відверто поговорять про проблеми", але не досягнуть ніяких практичних результатів. Саме в такій формі протікає зараз дипломатичне протистояння між Україною та Росією. І приводом для занепокоєння може стати не черговий "відвертий діалог", а скоріше несподіване просування на цих непростих переговорах.
Тарас Паньо