Дуже часто останнім часом проскакує інформація про те, що в Україні немає кого кредитувати, чи що погано працює система 5-7-9, чи що погано вибираються кредити від світових установ (ЄБ, ЄБРР і тд). Чи що НБУ!!!!! не створив умов для кредитування бізнесу і зараз не дають змогу бізнесу справитися з коронавірусною бідою. Захотілося трохи розібратися в даному питанні і не з матеріалів журналістів чи різного штибу пропагандистів, а з реального стану справ. Більш ніж впевнений, що моє бачення не є повним чи правдою останньої інстанції, тому, якщо хтось має бажання: доповнюйте-критикуйте. Отже, почну з того, що жоден кредит ніколи і нікому не видається просто так, має бути застава. І обов’язково застава має бути ліквідною і в рази більшою за суму кредиту. Що може виступати заставою? Нерухомість підприємства, ліквідне і в хорошому технічному стані обладнання, автотранспорт, фінансові активи (депозити, цінні папери і тд),  партії сировини, готових виробів,  контракти, бажано міжнародні на імпортно-експортні операції, альтернативна нерухомість (власників, повязаних осіб), щось інше цінне Що собою представляє середній і малий (а часто і великий) бізнес в Україні? В умовах тотального дефіциту ресурсів (всіх включаючи робочу силу і фінанси), сировини і енергії через значну монополізацію видобувної і енергетичної галузей та загальну значну монополізацію всіх, більш-менш живих і привабливих сегментів економіки та над високий рівень корупції, більшість підприємств відносяться до сегментів купи-продай та обслуговування. Це вигідно і зручно, оскільки такий бізнес у випадку кіпішу чи небезпеки можна легко звернути-закрити-перенести. Крім того, виробництво вимагає значно більших фінансових інвестицій, певної кількості кваліфікованого персоналу і тд. Виробничих підприємств і людей, які б ризикнули розпочати виробництво – значно менше. Часто і ті що є також використовують орендовані приміщення. Обладнання дуже часто вживане і амортизоване в нуль, таким чином не складає жодної заставної вартості. Багато підприємств, особливо виключно торгових, часто працюють офіційно не в повному об’ємі, м’яко кажучи, частка сірого чи повністю чорного обороту велика, тому товарних чи сировинних залишків для застави немає. Крім того, рідко зараз зустрінеш покупця, який договірними умовами не буде вимагати гарантій, що продукція чи товари, які постачаються не є в заставі. З цих причин імпортно-експортних контрактів не густо. Про особисту нерухомість власників, як заставу також мовчу, оскільки мало хто хоче світити свою нерухомість лишній раз. Виходячи з вище описаного, роблю висновок, що далеко не кожне підприємство має предмет гідної застави для отримання суттєвого кредиту. Якщо ми ведемо мову про кредити для бізнесу від міжнародних фінансових установ, то, крім питання застави, виникає ще цілий ряд інших. Зокрема, відповідність стандартам і системам якості, для виробничих підприємств дуже гостро стоять екологічні вимоги. В більшості середніх і малих підприємств з цим великі проблеми. По перше, це коштує грошей, по друге, щоб пройти періодичний аудит, треба реально дотримуватися багатьох вимог і не завжди ці речі може зрозуміти звичайний пересічний працівник чи й власник. Що говорити, якщо навіть багато великих виробничих підприємств навіть харчової галузі перейнялися цими питаннями тільки після чи безпосередньо перед виходом на міжнародні ринки (експорт). Окремо наголошу на екологічних вимогах (ковенантах), про які люблять з мудрим виглядом поговорити і прописати в договорах українські доньки (а у всяких ЄБ з ЄБРР ами там жах жахітливий в цьому сенсі) та навіть Ексім з Приватом. А реально в країні держава навіть не може посприяти налагодженню системи збору і переробки полімерних відходів і пластикової упаковки (хоча б тих таки ПЕТ-пляшок). Хоч і підписали відповідність масі євро екологічних директив в процесі підписання зони вільної торгівлі і безвізу. І навіть якщо під будинком стоїть кілька різнокольорових контейнерів для різних відходів і жильці сортують сміття (що вже смішно), то потім приїжджає один сміттєвоз і згрібає все в один кузов та везе на один полігон. Про якісь сміттєпереробні заводи говорити взагалі не приходиться, коли значно вигідніше вирубати ліси в Карпатах і вивезти контрабасом.  З огляду на це все, отримати кредит від європейських банків чи цільових програм дуже важко. Дуже часто ті таки світові фінансові установи пропонують кредити на енергонезалежність та в енергозберігаючі технології. Але мені важко уявити простого малого чи середнього бізнесмена, який вкладе кілька мільйонів доларів в сонячну електростанцію, яка буде працювати на 100% потужності кілька годин в добу не більше половини року, а решта часу – на 20-50% (а в ночі – всі 0%) і, у випадку використання у власних цілях, буде окуповуватися десятиріччями. Для продажу в ринок (є варіант продавати таку енергію, а за виручені гроші купувати звичайну), якщо ти не Ахметов енд ко, виникає маса нюансів аж до необхідності створювати окрему юрособу і зробити таке архі важко. А у світлі останніх подій довкола «зелених тарифів» і не потрібно. Тому, програми ніби є кошти зарезервовані, але використати їх практично не реально. Специфіка кредитування 5-7-9. Це кредити розраховані, знову ж таки, на середній і малий бізнес. І проблема з поганою реалізацією проекту в описаних вище причинах. А заставити банк видати кредит без застави і виконання умов договору не зможе ніхто, ні президент, ні голова НБУ ні навіть голова СБУ чи міністр ВС, хто б не займав цю посаду. Ситуація з кредитами в країні трохи відрізняється від тої, яку озвучують кишенькові журналісти чи пропагандисти. І не від НБУ чи навіть окремо взятого банку залежить погане кредитування економіки. В борделі не ліжка переставляти треба… П.С. Щодо курсу сьогодні, як і слід очікувати при ТОМній торгівлі, нічого не сталося. Веселіше буде наступного тижня...