Битва за диктатора: Сі Цзіньпін летить відбирати вплив у Росії, поки КНДР зустрічає його демонстрацією сили
Майбутній візит Сі Цзіньпіна до Північної Кореї показує, що Пекін не хоче віддавати вплив на Пхеньян Москві. Для Китаю це спосіб нагадати: КНДР залишається частиною його стратегічного периметру.
Голова КНР Сі Цзіньпін 8–9 червня має відвідати Північну Корею та провести переговори з Кім Чен Ином. Це буде його перший візит до КНДР майже за сім років і одна з найпомітніших дипломатичних поїздок китайського лідера у 2026 році.
Візит відбувається у момент, коли Північна Корея різко зміцнила зв'язки з Росією. Пхеньян надає Москві військову підтримку у війні проти України та отримує натомість економічну, політичну та, за оцінками експертів, технологічну підтримку. На цьому тлі Китай демонстративно повертається у гру навколо КНДР.
Для Пекіна Північна Корея — не лише союзник, а й джерело постійного ризику. Китай зацікавлений у тому, щоб режим Кім Чен Ина залишався стабільним, але не ставав повністю залежним від Росії та не провокував кризу, яка посилить військову присутність США, Південної Кореї та Японії в регіоні.
Саме тому поїздка Сі виглядає як спроба відновити баланс. Пекін показує, що залишається головним зовнішнім партнером Пхеньяна, навіть якщо Кім Чен Ин в останні роки активно зближувався з Володимиром Путіним. Для КНДР це теж вигідно: підтримка Китаю допомагає знизити залежність від Росії і дає більше простору для торгу.
Ще одне важливе тло — ядерна програма Північної Кореї. Напередодні візиту сестра Кім Чен Ина Кім Йо Чжон відкинула заклики США до денуклеаризації та назвала їх застарілою мрією. Пхеньян фактично дає зрозуміти, що не збирається обговорювати відмову від ядерного статусу як попередню умову для переговорів.
Для Китаю це складна позиція. Формально Пекін роками підтримував ідею денуклеаризації Корейського півострова. Але на практиці Китай дедалі менше тисне на КНДР публічно, тому що не хоче втрачати важіль впливу на тлі протистояння з США.
Північна Корея, зі свого боку, зустрічає візит демонстрацією сили. Перед приїздом Сі північнокорейські державні медіа повідомили про нові випробування військового корабля, який, за заявами Пхеньяна, може нести ракетне озброєння. Це сигнал не лише Вашингтону і Сеулу, а й Пекіну: Кім Чен Ин зустрічає союзника не як прохач, а як лідер ядерної держави.
Головне питання переговорів — не лише в тому, яку допомогу Китай може запропонувати КНДР. Важливіше інше: чи зможе Пекін утримати Пхеньян у власній орбіті, не допускаючи надмірного посилення російсько-північнокорейської зв'язки.
Для України цей візит важливий не напряму, а через велику геополітичну картину. Якщо Китай, Росія і КНДР діятимуть дедалі більш узгоджено, це посилить блок держав, які протистоять Заходу і підтримують одна одну в обхід санкційного тиску.
Є і практичний наслідок для Європи. Чим активніше Пхеньян допомагає Москві, тим більшого значення набуває позиція Китаю: чи буде Пекін стримувати Північну Корею чи, навпаки, заплющувати очі на її роль у російській військовій машині.
Поки візит Сі виглядає не як повернення до переговорів про роззброєння, а як демонстрація нової реальності. Північна Корея стала важливим елементом антизахідної конфігурації, Росія використовує цей ресурс у війні, а Китай намагається залишитися головним арбітром для Пхеньяна.