Льодовик Судного дня тане знизу: вчені подвоїли оцінку його внеску в підйом світового океану
Під одним із найнебезпечніших льодовиків Антарктиди відбувається процес, який довгий час недооцінювали комп'ютерні моделі. Тепла океанська вода проникає на кілометри під льодовик Туейтса, поступово руйнуючи його зв'язок з морським дном. Нове дослідження показало: до 2100 року цей льодовик може додати до 3 сантиметрів до середнього глобального рівня моря — приблизно вдвічі більше попередньої середньої оцінки. Але справжня небезпека «льодовика Судного дня» вимірюється не сантиметрами: у довгостроковій перспективі його руйнування може прискорити втрату льоду в Західній Антарктиді, де йдеться вже про метри підйому океану.
Дослідження опубліковане 12 жовтня 2026 року в науковому журналі Nature Communications. Його підготували фахівці Каліфорнійського університету в Ірвайні, Лабораторії реактивного руху NASA та інших наукових організацій.
Вчені з'ясували, що одна з головних причин відступу льодовика прихована глибоко під його поверхнею. І найнесподіваніше — нова модель показує значно більшу втрату льоду навіть без додаткового потепління океану.
Чому вчені тепер говорять про 30 міліметрів замість 15
Досі міжнародні моделі льодовикових щитів давали середню оцінку внеску Туейтса в підвищення рівня моря до 2100 року приблизно в 15 міліметрів за порівнянних кліматичних умов.
Однак нові розрахунки показали, що результат сильно залежить від того, наскільки далеко морська вода проникає під лід у місці його зіткнення з морським дном.
Якщо ця зона відносно вузька, прогнозована втрата льоду виявляється меншою. Але при ширині близько п'яти кілометрів модель дає внесок у підвищення рівня океану в 30,1 міліметра з невизначеністю близько 5,7 міліметра.
Це майже вдвічі більше попередньої середньої оцінки.
При вужчій перехідній зоні, близько трьох кілометрів, результат становить 19,4 міліметра з невизначеністю близько 5,2 міліметра. Таким чином, 30 міліметрів — не гарантований прогноз, а один з можливих результатів нової моделі.
Тут важливо розуміти: йдеться виключно про внесок льодовика Туейтса. Це не прогноз загального підйому Світового океану до кінця століття. На рівень моря також впливають інші льодовики, льодовикові щити Гренландії й Антарктиди та теплове розширення океанської води.
Що відбувається під «льодовиком Судного дня»
Туейтс розташований у Західній Антарктиді. Його площа можна порівняти з територією Великої Британії, а ширина сягає приблизно 120 кілометрів.
Він являє собою величезну масу льоду, яка повільно рухається з континенту в бік океану. Частина льодовика спирається на морське дно, а ближче до відкритої води лід починає плавати.
Саме в місці переходу між цими ділянками відбувається процес, який привернув увагу дослідників.
Раніше багато комп'ютерних моделей представляли цю межу майже як чітку лінію: з одного боку лід стоїть на дні, з іншого — вже плаває.
Однак супутникові спостереження показали іншу картину.
Під час припливів морська вода може проникати на кілька кілометрів під ділянки льодовика, які зазвичай вважаються такими, що спираються на дно. Вода тимчасово піднімає лід і викликає додаткове танення знизу.
Так утворюється широка рухлива зона, де контакт льоду з морським дном постійно змінюється.
Це має велике значення для стійкості льодовика. Поки він спирається на підводні височини, вони частково стримують його рух до океану. У міру ослаблення контакту льодовикова маса може відступати далі та рухатися швидше.
За останні десятиліття подібні зміни вже спостерігалися. З 1996 по 2023 рік межа контакту з дном у найшвидше рухомій частині Туейтса відступила приблизно на 25 кілометрів.
Коли вчені включили в нову модель широку зону проникнення морської води, розрахунки стали значно краще відповідати реальним супутниковим спостереженням за відступом, стоншенням і прискоренням льодовика.
Саме після такої перевірки дослідники розрахували його можливу поведінку до кінця XXI століття.
Чому в дослідженні з'явився 2038 рік
Особливе занепокоєння вчених викликає підводний хребет Мужино (Mouginot Ridge), який зараз допомагає утримувати частину льодовика Туейтса.
Цей виступ морського дна знаходиться приблизно на глибині 950 метрів. Поки лід зберігає з ним контакт, підводний рельєф частково перешкоджає подальшому відступу льодовика.
Але якщо океанська вода продовжить проникати під лід, ця природна опора може бути втрачена.
У деяких варіантах нової моделі Туейтс втрачає контакт з хребтом уже в 2038 році.
Це одна з найтривожніших деталей дослідження, але її не можна трактувати як дату руйнування льодовика.
2038 рік — найраніший результат окремих розрахунків, що показують можливу втрату контакту з конкретним підводним підвищенням. Це не означає повного зникнення льодовика або раптового підйому океану в зазначеному році.
Однак втрата такої опори здатна змінити подальшу поведінку льодовикової маси. За підводними хребтами знаходяться глибші ділянки морського дна, де відступ льоду за певних умов може прискорюватися.
65 сантиметрів або 3,3 метра: чому цей льодовик вважають настільки небезпечним
Прізвисько «льодовик Судного дня» з'явилося не через нове дослідження. Воно пов'язане з набагато масштабнішою довгостроковою загрозою.
За оцінкою Британської антарктичної служби (British Antarctic Survey), повне зникнення самого льодовика Туейтса відповідає підвищенню середнього глобального рівня моря приблизно на 65 сантиметрів.
Але цим потенційні наслідки не обмежуються.
Туейтс відіграє важливу роль у стійкості Західно-Антарктичного льодовикового щита. Значна частина цього величезного масиву льоду знаходиться на породах, розташованих нижче рівня моря.
Якщо відступ Туейтса сприятиме прискореному руху сусідніх льодовиків, процес втрати льоду може охопити значно більшу територію.
В опублікованій у 2024 році оцінці British Antarctic Survey вказувалося, що повне танення Західно-Антарктичного льодовикового щита відповідало б підвищенню рівня Світового океану приблизно на 3,3 метра.
Це більше висоти звичайного дверного отвору.
Такі цифри вже означають абсолютно інший масштаб наслідків для прибережних міст, портів і низовинних територій.
Однак йдеться про можливі зміни протягом століть і триваліших періодів. Нове дослідження Nature Communications не передбачає, що весь Туейтс або Західна Антарктида розтануть до 2100 року.
Оцінки в 65 сантиметрів і 3,3 метра показують потенційний масштаб довгострокової втрати льоду, а не очікуваний результат найближчих десятиліть.
Що станеться з прибережними містами, якщо океан підніметься на метри
Щоб уявити можливі наслідки, достатньо подивитися на Маямі — одне з відомих прибережних міст США.
Уже сьогодні окремі райони Маямі-Біч стикаються з підтопленнями під час особливо високих припливів. При цьому для затоплення вулиць не завжди потрібен ураган або сильний шторм.
Підвищення рівня моря поступово змінює роботу міської інфраструктури. Вода може проникати в дренажні системи, підвищувати рівень ґрунтових вод і ускладнювати відведення дощових опадів.
Національне управління океанічних і атмосферних досліджень США (NOAA) окремо вивчає ці процеси на південному сході Флориди. Фахівці попереджають, що підвищення рівня ґрунтових вод може впливати на фундаменти будівель, підземні комунікації та іншу інфраструктуру.
Тепер уявімо набагато віддаленіший сценарій, за якого середній рівень океану підвищується не на кілька сантиметрів, а на кілька метрів.
Для низинних прибережних районів це означало б серйозне збільшення ризику постійного затоплення. Дороги, житлові квартали, інженерні мережі та системи водопостачання довелося б захищати й перебудовувати. У деяких місцях довготривале проживання могло б стати неможливим без масштабних захисних споруд.
Частина територій, які сьогодні знаходяться поруч з береговою лінією, могла б з часом опинитися під водою.
І Маямі — далеко не єдине місто, для якого подібні процеси мають значення. Схожі довгострокові ризики існують для низинних районів інших великих прибережних міст, а також для острівних держав.
При цьому не можна стверджувати, що конкретний район Маямі буде затоплений саме через Туейтса до певного року. Реальні наслідки залежатимуть від загального підвищення рівня моря, руху земної поверхні, місцевого рельєфу, штормів і захисної інфраструктури.
Тим не менш приклад Маямі показує, чому вчені приділяють стільки уваги процесам, що відбуваються за тисячі кілометрів від населених узбереж.
Чому втрата льоду можлива навіть без додаткового потепління океану
Ще одна несподівана особливість дослідження полягає в умовах, використаних для розрахунків.
Автори моделювали поведінку льодовика за постійного кліматичного впливу, заснованого на усереднених умовах 1996–2023 років.
Іншими словами, в основних розрахунках не передбачалося подальшого підвищення температури океану понад ці умови.
Однак навіть за такого припущення модель показувала значну втрату льоду.
Це означає, що важливу роль відіграє не лише майбутнє потепління, але й уже наявні умови, за яких морська вода проникає під льодовик і послаблює його контакт з морським дном.
При цьому дослідження не доводить, що подальше потепління більше не має значення. Зміна температури та циркуляції океану може додатково вплинути на швидкість танення.
Залишаються й інші невизначеності: точна ширина зони проникнення води, характер підлідних течій та особливості взаємодії льодовикової маси з морським дном.
Тому вчені продовжують використовувати супутники, геофізичні дослідження та безпосередні вимірювання під льодом для уточнення своїх моделей.
Справжня небезпека — не гігантська хвиля, а повільна зміна карти світу
Льодовик Туейтса небезпечний не тим, що одного разу відколеться і викличе гігантську хвилю, яка обрушиться на далекі узбережжя. Це поширене, але хибне уявлення про наслідки танення льодовиків.
Реальна загроза набагато повільніша — і тому в певному сенсі складніша.
Величезні маси льоду, які зараз знаходяться на суші, поступово переходять в океан. Вода накопичується, підвищуючи середній рівень моря. Цей процес триває роками, десятиліттями і століттями, поступово змінюючи умови життя на узбережжях.
Сьогодні вчені уточнюють оцінку внеску Туейтса до 2100 року на лічені сантиметри. Але за цими цифрами стоїть серйозніше питання: чи зможе льодовик зберегти свої природні опори, або його відступ стане частиною тривалої втрати стійкості льодовикового щита Західної Антарктиди?
Від відповіді залежить, наскільки швидко майбутнім поколінням доведеться перебудовувати прибережні міста, зміцнювати береги, захищати інженерні мережі і, можливо, відмовлятися від життя на окремих низинних територіях.
Нове дослідження не встановлює дату глобальної катастрофи. Воно показує, що один з процесів, здатних прискорювати втрату антарктичного льоду, може бути значно важливішим, ніж припускали попередні моделі.
Саме тому доля віддаленого льодовика в Антарктиді стосується не лише полярних дослідників. З часом вона може вплинути на те, де проходитимуть берегові лінії планети та які території залишаться придатними для життя.
За матеріалами: Nature Communications — оригінальне дослідження від 12 жовтня 2026 року, Каліфорнійський університет в Ірвайні та NASA JPL — повідомлення про дослідження, British Antarctic Survey — оцінка довгострокових наслідків руйнування льодовика, NOAA — вплив підвищення рівня моря на інфраструктуру південного сходу Флориди.