Акторка Тетяна Малкова: Бажання помсти руйнує нас самих, а ворогу - до лампочки

Про головну роль у фільмі "Конотопська відьма", гонорари акторів під час повномасштабної війни, життя в Польщі та Україні, реакцію дітей на переїзд, роботу чоловіка та дружбу з Олегом Скрипкою - в інтерв'ю РБК-Україна розповіла акторка Тетяна Малкова, пишет Поліна Іваненко, РБК-Украина.

36-річна зірка відома багатьом ролями у фільмах та серіалах, таких як "Смак свободи", "Пес Альф", "Козаки. Абсолютно брехлива історія", "Моя улюблена Страшко". Вона виховує двох дітей, брала участь у "Голосу країни" та активно будує кар'єру як в Україні, так і в Польщі.

РБК-Україна розпитало Малкову про мрії, непросту роль детектива з псом та конкуренцію між акторами.

– Зараз ви граєте у серіалі "Пес Альф". Часто детективів зображають саме чоловіки, до того ж в кадрі вам треба взаємодіяти з собакою. Ця роль далася вам легко? Які ваші враження?

– Не знаю чому, але мені так щастить з героями, що завжди всі персонажі, яких я граю, вони так чи інакше дуже жіночні. І це поєднання жіночності та чоловічої роботи завжди дає такий класний мікс. Це як солодка й солона карамель, коли ти розумієш, що є жіночність, але при цьому ти робиш дуже таку маскулінну, таку чоловічу справу.

З приводу собаки, це взагалі була моя мрія, я завжди з дитинства обожнювала "Комісара Рекса", дивилася всі собачі історії. І завжди мріяла, щоб в мене була або величезна собачка, або зніматися з собаками. Але я знаю, що це дуже складно. Я знала це тільки в теорії, а нині, сподіваюсь, знаю це ще на практиці. Тому що такий ритм і темп, і ще й з собакою, витримає не кожен. І я дуже пишаюся тим, що мені начебто це вдалося. І сподіваюся, що буде ще краще.

– На початку повномасштабної війни ви разом з дітьми виїхали до Польщі. Там ви почали зніматися в кіно. Чи є різниця між створенням серіалів та стрічок в Польщі та в Україні?

– Звичайно, різниця є. Тому що все ж трошки більші бюджети в Польщі. Вони вкладають більше в кіно. Але вони і створюють інші продукти. Наприклад, в Польщі не такий популярний жанр комедій, як в Україні. Я, наприклад, обожнюю комедії. Тому для мене важко тут. Тому що для них це не серйозне щось. Вони дуже люблять драматичні історії. Вони створюють дуже багато такого патріотичного кіно про Другу світову війну і взагалі дуже багато таких класних серйозних глибоких тем.

Мені здається, що це класно, що вони вкладають гроші в кіно. Але, як на мене, вони надто серйозні. Хоча насправді мені дуже пощастило, тому що я зіграла тут в комедії, одну з головних ролей. Це в принципі рідкість, це прямо був подарунок долі. Я дуже вдячна, що так вийшло. Щаслива, що в нас все вдалося. Зараз ця комедія поки що ще фестивалями гуляє. Сподіваюсь, що скоро вона з'явиться і в Києві.

– Як вас прийняли на зйомках в іншій країні? Чи не було конкуренції?

– Звісно, конкуренція шалена, тому що дуже багато українців виїхало, зокрема і акторів. І зрозуміло, що всім потрібна була робота. Але я вам хочу сказати так, що дуже багато людей не вірять в себе, тому вони зразу кидаються на ту роботу, яка є, для того, щоб виживати. Вони навіть не пробують акторством займатися в Польщі.

Хоча я пишаюся тим, що є люди, які усе ж зібралися, повірили в себе і пішли далі за мрією, не зупинилися і пішли працювати за своєю професією. І дійсно, дуже багато українців зараз знімаються в Польщі та інших країнах Європи, вони мають попит. Зокрема, дуже потрібні, чого брехати, чоловіки. Тому що жінок і так задосить. А от чоловіки... Ну, очевидно, що росіян не запрошують. І слава Богу! Але комусь потрібно грати ці ролі, а чоловіків дуже мало, але вони є.

– Ваш чоловік, режисер та сценарист Дмитро Малков, не багато про себе розповідає. Чи змінилися ваші стосунки на тлі війни?

– Він і режисер, і сценарист, і актор. Наші стосунки змінюються взагалі кожного дня, кожного разу це така серйозна тема для випробування, для розвитку. Я йому надзвичайно вдячна, що він, як би важко не було, йому та мені, які б не були нервові такі зриви і багато болючих питань, але так чи інакше ми намагаємося їх вирішувати.

І після кожного етапу прямо мені відчувається, що наші стосунки на новому рівні, і це дуже класно. Я надзвичайно за це дякую, я його кохаю і це неймовірна людина.

– Чим займаються ваші діти? Можливо, ви вже знаєте, ким вони стануть та які професії оберуть?

– Я не знаю, чим вони будуть займатися, які професії оберуть. Чесно, уявлення не маю, тому що вони змінюються з такою швидкістю, їхні бажання змінюються дуже блискавично. І я не встигаю за цим слідкувати. Син мій хоче бути супергероєм, як ніндзя, потім він хоче бути поліцейським, потім пожежником, потім йому подобається якийсь новий мультфільм. В нього бажання зараз неймовірні.

Доця моя вже працює звукорежисером. Їй 15 років, але вона працює на виставах в Польщі, тут, у наших українських акторів. Вона вже опановує цю професію. Але ким вона надалі хоче бути? Я так розумію, що вона ще не визначилася, вона в тому процесі зараз знаходиться.

– Ваш чоловік працює за кордоном. Чи не було через це докорів від українців?

– Так, працює в Європі. Я не чула докорів, тому що він займається дуже благородною справою. Він знімає патріотичне кіно про Україну для європейців, для того, щоб вони не забували, що в нас відбувається. Він знімається і як актор, і знімає як режисер, тому, на щастя, тих докорів не було.

– Якби вам довелося обирати між кар'єрою в Польщі та в Україні - що б ви обрали?

– В житті я ненавиджу дві речі. Ненавиджу брехню і ненавиджу обирати. Тому навіть не змушуйте мене цього робити. Я сподіваюся, що обирати мені ніколи не доведеться. Я завжди буду йти за покликом душі та покликом серця. От як мене буде вести, то я буду розуміти, що ці двері відчинені, я буду в них заходити, якщо це моє. Якщо це буде наступний рівень і так далі, будемо чергувати ці зйомки в Україні, Польщі і взагалі у світі.

І я вважаю, що для України зараз відкриті кордони всюди. Наша мета, головна, це нести нашу культуру, нас у світі, показувати хто ми, що ми. Я вважаю, що треба обирати все одразу. Але найголовніше, щоб це подобалося, щоб це було не через те, що це гроші або якась можливість для чогось на майбутнє, через якісь знайомства. Я вважаю, що треба йти виключно туди, куди тебе кличе серце.

– Як ваші діти перенесли переїзд, адаптацію?

– Молодший переніс плюс-мінус нормально, тому що він був ще зовсім маленький, в нього було головне, що він прив'язаний до мене, до тата. І тому для нього найголовніше, що ми були разом біля нього. Дуже важко перенесла переїзд моя старша донька. Тому що в неї такий складний підлітковий вік. Вона коли переїхала, набрала 12 кілограмів, дуже була на стресі. Вона просто лежала, нічого не хотіла робити, просто була в шоці.

Потім, коли вона усвідомила, що відбувається, що вона набрала (вагу), що вона стала просто не влізати в жодну річ, в неї почався наступний етап. Вона терміново почала худнути, дуже жорстко. Це був дуже важкий період. І для неї я більше таких випробувань не хочу. Тому максимально намагаюся її підтримувати, наскільки це можливо, наскільки в мене виходить. Але переїзд дався для неї дуже складно.

– У фільмі "Конотопська відьма" ви зіграли головну роль. І часто такі ролі називають містичними. Не боялися грати відьму?

– Так, звичайно, всі ролі містичні, і я намагаюся не грати те, за що можуть потім прилетіти наслідки. Але я намагалася зробити все, наскільки це можливо, екологічним, і використовувала певні захисні механізми, і акторські, і як деякі люди називають, езотеричні. Саме для того, щоб ця роль не залишилася зі мною, а щоб вона просто пройшла крізь мене. Тому що насправді там було закладено величезну думку, як мінімум з моєї сторони.

Можливо, воно не зовсім читається, тому що створювала фільм не тільки я, але ще й інші люди. І дуже велику роль грають монтаж, продюсерські рішення. Але для мене ця стрічка про трансформацію людини, про всі етапи. Від прийняття агресії, злості, ненависті, бажання помсти - до очищення і до такого собі катарсису, коли ти знаходиш інші сенси життя, окрім помсти. Коли ти звертаєш фокус уваги на себе, на своє майбутнє, на майбутнє своїх дітей. І саме цей момент переведення фокуса уваги з помсти на себе для мене був головним фактором в цьому кіно.

Я взагалі на нього погодилась, тому що вважаю, що зараз у більшості людей дійсно є це відчуття помсти і бажання смерті. Але воно, окрім них самих, не руйнує ворога. Воно руйнує тільки людину зсередини. Ворогу до лампочки це бажання і воно, на жаль, не конструктивне. Єдине, що може допомогти людині - це звернути увагу на себе. І саме з такими думками я створювала взагалі цей образ.

– Свого часу ви блиснули на шоу "Голос країни". Вам вдалося підкорити сцену, ви дійшли до фіналу. Чому ви не продовжили розвивати кар'єру саме в музиці?

– Дійсно, як ви кажете, я блиснула. Але річ у тому, що для мене спів - це трошечки більше, аніж просто конкурс. Я ненавиджу співати, коли мене оцінюють. Для мене це надзвичайно великий стрес. І тому, коли включається фактор оцінки, воно просто все псує. Я дуже люблю співати, але, на жаль, поки що я не знайшла такого механізму, в якому б я відчувала себе комфортно, співаючи і не втручаючись в усі ці бізнес-моделі, схеми. У мене немає такої команди людей поруч, з якими я б могла встрибнути в цю історію.

Хоча, якби це з'явилося, я б з задоволенням це зробила. Просто поєднувала б з акторством. Так само, як свого часу Андріано Челентано це робив. Він і знімався, і співав, і бізнес у нього свій був. Але, знову ж таки, всьому свій час. Я не ставлю на цьому хрест. Я продовжую співати, продовжую вчитися грати на музичних інструментах. І хто знає, можливо, колись воно вистрелить.

– Вашим тренером був Олег Скрипка. Який він поза камерами? Що зі співпраці з ним вам запам'яталося найбільше?

– Він став не просто тренером, він став моїм другом. І я вважаю його одним з найвизначніших таких особистостей України, тому що те, що він робив тоді, коли я тільки народилася, це був 1988 рік, і це був кліп, якщо не помиляюсь, "Танці". І він вже тоді був просто шаленим, навіженим, він не боявся нічого. Це людина, яка для мене символізує відсутність повністю всіх страхів, тому що він просто йде і робить те, що йому подобається. І це круто, це дуже класно. Він незвичайний, неймовірний.

Він зараз, до речі, теж займається багато духовними практиками. Він проводить і ретрити музичні. І хто не знає цю сторону його творчості, дуже рекомендую. Бо він просто неймовірний. Він використовує голосові техніки, музичні інструменти. Тому я раджу цікавитися Олегом не тільки як виконавцем, як співаком, як зіркою, як символом нашої цілої епохи, але і як великим класним гуромайстром, незвичайно глибокою людиною.

– На сліпих прослуховуваннях до вас повернулися Тіна Кароль, Скрипка та Олександр Пономарьов. Чому ви обрали як тренера саме Олега? Чи не шкодували ви про цей вибір?

– Я думаю, що зрозуміло, чому я його обрала. Тому що для мене він сміливий, без кордонів, без обмежень. Він дуже харизматична, сильна особистість. Це було очевидно, я б хотіла працювати і радитися тільки з такою людиною. Тому що це та людина, яка абсолютно нестандартно підходить до музики, не боїться цього. Більше ніхто не вміє так, як він. Просто, вибачте, але як Пономарьов можуть багато. І як Тіна Кароль. Вона неймовірна співачка, я вважаю її надзвичайно успішною, талановитою і так далі.

Але, плюс-мінус така як вона, у нас є і Бейонсе, і Tayanna, і так далі. Багато людей, які можуть фізично і вокально зробити таку презентацію пісні, умовно кажучи. Але Олег Скрипка... Ти ніколи не заспіваєш так, як Олег Скрипка. Це просто фізично неможливо. Його голос унікальний. Його темперамент особливий. В нього шалена енергія, яка просто зносить.

– Зараз чимало акторів кажуть, що на тлі війни гонорари сильно змінилися. Ситуація покращилася чи ще ні?

– Ситуація складна. Дійсно складна. І, на жаль, вона поки що не сильно покращується, тому що на тлі шаленої інфляції, шаленого курсу долара, акторські гонорари мізерні. І це дуже прикро, але я розумію, адже такі часи. На щастя, я можу собі дозволити знаходитися в цій професії в задоволення і я не хочу оцінювати цю професію за гонорари.

Колись, коли я починала, у мене були такі думки, що треба ж заробляти і так далі. Але зараз я розумію, що якщо ти в цій професії через гонорари, а не через те, що ти любиш це робити - це шлях в нікуди. Але я розумію, адекватно розумію, що вони дуже маленькі (гонорари - Ред.). Але для мене зараз це не головне.

– Про що ви мрієте після нашої перемоги?

– Чесно, я не мрію, що щось там до чи після перемоги. Просто тому, що я навчилася за останні роки мріяти зараз. От зараз на зараз. Мене дуже сильно зламала ця війна, тому що я дійсно раніше планувала на 5-10, 10-20 років вперед. Зараз я так не мрію. Я розумію, що потім, якщо ти собі набудуєш цих кришталевих замків, це буде розчарування.

Тому я просто намагаюся жити в моменті, приймати рішення в моменті. І коли щось буде змінюватися в моєму житті, я буду приймати це рішення от тут і зараз.

– Ви плануєте повертатися в Україну чи хочете залишитися в Польщі та жити "на дві країни"?

– Це час покаже. Зараз я живу ось так. Зараз я знімаюся в серіалі "Пес Альф". Я дуже рідко бачу свою родину, це мене дуже пригнічує, тому що я дуже за нею сумую. Я сподіваюся, що можна буде щось змінити, щоб або я до них частіше їздила, або закінчиться війна і ми переїдемо разом всі в Україну. Або буде як буде!

Або я перестану зніматися в серіалі та повернутися до Польщі. Я не знаю, як воно буде. Поки що мені не треба приймати рішень, вони вже прийняті. А далі ми подивимося.

– Яку роль ви хотіли б зіграти?

– Мені хочеться грати ролі, які надихають інших. Я була б задоволеною, якби зіграла автобіографічну постать, яка змінила світ на краще. Це якась була б співачка, фотографиня, танцюристка, поетеса. Зараз я мрію про те, що, можливо, колись мені вдасться зіграти Софію Яблонську. Це неймовірна українка, яка просто підкорила світ своїм світоглядом. І це було би просто фантастично. Я хочу про це прямо маніфестувати, тому що я дійсно вірю, що якщо заявляти світу про свої бажання, то вони стають реальними.

А ще, наприклад, серіал "Тед Лассо". Якби існував якийсь такий жіночий аналог, то я б з задоволенням зіграла отакого Теда Лассо, тільки по-українськи, або, можливо, навіть на інших мовах, це для мене не принципово. Найголовніше, що після того, як я з'являюся в кадрі, в людей, виникало натхнення, бажання щось робити, щоб вони відчували тепло. Це для мене найважливіший показник того, що я взагалі роблю.

До слова, читайте інтерв'ю актора-військового Володимира Ращука, який заявив, що воювати будуть всі.

Окрім цього, нещодавно акторка Олена Лавренюк звинуватила у домаганнях Володимира Талашка.