Іноді достатньо згадати одну неприємну ситуацію з минулого, щоб знову відчути сором, страх або образу. Хоча все закінчилося багато років тому, мозок ніби продовжує переживати те, що сталося.

Але чи справді болючі спогади залишаються незмінними? Дослідники виявили, що за певних умов мозок здатний змінювати пов'язані з ними емоційні реакції. Психотерапевт Брюс Екер запропонував використовувати цей принцип для зміни старих переконань, а нові дослідження допомагають зрозуміти можливості та обмеження такого підходу.

У 2026 році з'явилися результати клінічного дослідження за участю 94 осіб, присвяченого роботі з травматичними спогадами. А європейські нейробіологи розповіли про експерименти, в яких вдалося вплинути на клітини мозку, пов'язані з певними спогадами.

Чи означає це, що неприємне минуле одного разу можна буде просто стерти з пам'яті?

Чому спогади не схожі на відеозапис

Нам здається, що пам'ять працює як архів: події зберігаються, а через роки ми відкриваємо потрібний запис і знову його переглядаємо.

Але мозок влаштований інакше. Коли людина згадує минуле, вона не просто відтворює готову картинку, а певною мірою відновлює її заново.

З часом одні подробиці забуваються, інші набувають нового значення. Навіть почуття, пов'язані з однією й тією ж подією, можуть змінюватися. Про це йдеться, зокрема, в науковому огляді Nature Reviews Psychology, опублікованому в 2024 році.

Особливий інтерес у дослідників викликає процес, який називається реконсолідацією пам'яті.

Його суть полягає в тому, що за певних умов звернення до вже сформованого спогаду може зробити його сприйнятливим до змін. Якщо в цей момент виникає новий досвід, що суперечить попереднім очікуванням, пов'язані зі спогадом реакції іноді здатні змінитися.

Однак це відбувається далеко не при кожному спогаді. Вчені досі з'ясовують, коли саме запускається такий механізм і чому результати експериментів не завжди вдається повторити.

Ідея Брюса Екера: чому минуле продовжує керувати теперішнім

Американський психотерапевт Брюс Екер (Bruce Ecker) разом із колегою Лорел Халлі розробив підхід під назвою Coherence Therapy — терапія узгодженості. Пізніше він пов'язав її принципи з дослідженнями реконсолідації емоційної пам'яті.

Щоб зрозуміти його ідею, уявімо просту ситуацію.

Дитина росте в сім'ї, де будь-яка незгода з дорослими закінчується криком або покаранням. Поступово вона засвоює правило: сперечатися небезпечно, краще мовчати.

Минають роки. Тепер це самостійна доросла людина. Вона чудово розуміє, що має право на власну думку і може не погоджуватися з оточенням.

Але варто начальнику підвищити голос або близькій людині висловити невдоволення, як серце починає калатати, виникає страх, а слова ніби застрягають у горлі.

Розум каже, що небезпеки немає. Однак емоційна реакція залишається колишньою.

Це вигаданий приклад, але він добре ілюструє одну з ключових ідей Екера: іноді людина продовжує керуватися емоційними правилами, які засвоїла багато років тому, хоча обставини давно змінилися.

У межах терапії узгодженості фахівець допомагає людині виявити таке приховане правило і зіставити його з новим досвідом, який йому суперечить.

Наприклад, не просто переконати себе, що незгода більше не є небезпечною, а пережити ситуацію, в якій можна відкрито висловити свою думку і при цьому залишитися в безпеці.

За задумом Екера, подібне зіткнення попереднього очікування з новою реальністю може сприяти зміні старої емоційної реакції.

Але важливо розуміти: це психотерапевтична модель, а не доведений універсальний спосіб усунення психологічних травм. Ефективність саме терапії узгодженості поки що не підтверджена достатньою кількістю великих незалежних клінічних досліджень.

Що показав експеримент за участю 94 осіб

У квітні 2026 року в Journal of Traumatic Stress опублікували результати дослідження, в якому порівняли два методи лікування посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

У ньому взяли участь 94 діючих і колишніх американських військовослужбовців.

Одній групі запропонували метод роботи з травматичними спогадами RTM. Інші проходили терапію тривалої експозиції — визнаний підхід, за якого людина під керівництвом фахівця поступово вчиться безпечніше сприймати спогади про травму та пов'язані з нею ситуації.

В обох групах спостерігалося суттєве зменшення симптомів ПТСР. Однак дослідників зацікавила різниця у швидкості поліпшення.

Серед 48 учасників, які отримували RTM, у 26 поліпшення настало менш ніж за десять сеансів. У групі стандартної терапії такий результат спостерігався у 10 із 46 осіб.

При цьому за основним показником вираженості ПТСР після лікування статистично значущої переваги нового підходу не виявили.

Дослідження показало, що RTM може допомагати деяким пацієнтам швидше, але поки що не довело його переваги над стандартною терапією. Довгострокові висновки також обмежені: до річного обстеження за основним показником повернулися лише 32 з первинних 94 учасників.

Є й інше важливе уточнення: RTM — самостійна методика, а не терапія Брюса Екера. Хоча обидва підходи пов'язані з ідеєю зміни емоційної пам'яті, результати одного не можна автоматично переносити на інший.

Чи можна справді стерти неприємний спогад?

У серпні 2026 року науковий портал Європейської комісії CORDIS опублікував матеріал з поясненнями нейробіолога Йоханнеса Греффа з Федеральної політехнічної школи Лозанни.

Його команда вивчає, як у мозку зберігаються спогади, пов'язані зі страхом.

У експериментах на мишах дослідники змогли визначити групи нервових клітин, що беруть участь у зберіганні певного лякаючого досвіду. Виявилося, що зміна вивченої реакції на страх може відбуватися в тих самих клітинах, які брали участь у формуванні початкового спогаду.

Вчені навіть використали своєрідний молекулярний перемикач, що дає змогу впливати на активність таких клітин.

Звучить майже як сюжет фантастичного фільму: знайти в мозку неприємний спогад і просто вимкнути його.

Але сам Грефф попереджає, що до подібних можливостей у людини надзвичайно далеко. Навіть якщо навчитися впливати на окремі сліди пам'яті, поки що не можна гарантувати, що втручання торкнеться лише потрібного спогаду, не вплинувши на інші.

Крім того, в експериментах ішлося передусім про зміну зв'язку між подією та страхом, а не про видалення цілого епізоду життя з усіма подробицями.

Чому вчені не обіцяють повного позбавлення від поганих спогадів

Дослідження реконсолідації тривають уже кілька десятиліть, але їх результати залишаються неоднозначними.

В огляді 2024 року сам Брюс Екер розглянув 20 успішних досліджень зміни емоційної пам'яті та 14 експериментів, у яких первинний ефект не вдалося відтворити.

Екер запропонував своє пояснення таких розбіжностей, пов'язавши їх з особливостями проведення експериментів. Однак це авторська інтерпретація, а не остаточно встановлене наукове пояснення.

Незалежні дослідники теж стикалися з труднощами. Наприклад, велика перевірка, опублікована в 2020 році, не змогла підтвердити один із відомих ранніх результатів, що припускали можливість запобігання поверненню страху за допомогою спеціальної процедури оновлення пам'яті.

Це не означає, що змінити болючу емоційну реакцію неможливо. Але універсального методу, який гарантовано і назавжди позбавляє людину будь-якого неприємного спогаду, сьогодні немає.

При цьому для лікування ПТСР існують підходи з міцнішою доказовою базою. Серед них — травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія та EMDR, метод переробки травматичних спогадів з використанням рухів очей або іншої двосторонньої стимуляції. Вони входять до клінічних рекомендацій британського інституту NICE.

Самостійно намагатися заново переживати тяжкі психологічні травми заради «переписування пам'яті» не варто: така робота може посилювати емоційне напруження і потребує професійного супроводу.

То чи можна змінити ставлення до минулого?

Найцікавіше в дослідженнях пам'яті полягає в тому, що пережитий досвід не обов'язково повинен визначати почуття і поведінку людини все подальше життя.

Те, що сталося, не можна скасувати. Можливо, воно було болючим, несправедливим або лякаючим. І пам'ять про це може зберегтися.

Але емоційна реакція не обов'язково залишиться колишньою назавжди. Сучасна психотерапія справді допомагає багатьом людям зменшувати страх, сором та інші болючі переживання, хоча результати залежать від конкретної проблеми, методу та індивідуальних обставин.

І, можливо, головна мета тут не в тому, щоб навчитися забувати минуле, а в тому, щоб воно перестало керувати теперішнім.

Джерела: Nature Reviews Psychology; Coherence Psychology Institute — опис терапії Брюса Екера; Journal of Traumatic Stress — клінічне дослідження 2026 року; Європейська комісія, CORDIS; NICE — рекомендації з лікування ПТСР.