Приклад для всіх: Максим Ус - спортсмен-паралімпієць, який подолав 100 кілометрів

Середньостатистична людина, напевно, навіть уявити собі не може, як це - пробігти 100 кілометрів. Тим більше це складно, якщо у тебе - ДЦП. Проте, в українському Чернігові живе спортсмен, неодноразовий чемпіон України з легкої атлетики серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату (УОРА) Максим Ус, який не тільки зумів пробігти 100 кілометрів, а й увійшов до Національного реєстру рекордів України, пише Сєргєй Карась, Курс Украины.

Про те, як він прийшов в спорт, рекорди, сім'ю, роботу... пекарем та шанси на Паралімпіаду, Максим розповів в ексклюзивному інтерв'ю для нашого порталу.

100 кілометрів за одну гонку

- У вересні 2020 роки ти потрапив до Національного реєстру рекордів України. Розкажи, власне, за що?

- Я подолав відстань у 100 кілометрів на Київському ультрамарафоні у липні минулого року. Ліміт часу, який давався на подолання траси, був обмежений, але я вклався в нього й подолав 100 кілометрів за 11 годин, 39 хвилин та 45 секунд. Було 150 учасників, я ж прибіг 66-м. А вже потім подав заявку до реєстру рекордів.

- Як взагалі зважився на сотку?

- У мене був хороший приклад: в минулому році мої друзі пробігли 100 кілометрів, так що у мене була мотивація. Через карантин змагання могли не відбутися: ймовірність була 50 на 50. Так що морально готуватися в таких умовах (коли ти не знаєш, чи буде можливість пробігти), було важкувато, але я все одне не впадав у відчай, готувався.

- Розкажи, як взагалі прийшов в спорт і зосередився на бігу? Відома історія, що ти - чемпіон Чернігівської області з пауерліфтингу серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату, так що займався не тільки легкою атлетикою...

- Спочатку я займався футболом, грав за збірну Чернігівської області, займався пауерліфтингом - мені з самого дитинства подобалася важка атлетика. Однак лікарі не рекомендували займатися важкою атлетикою, радили басейн. Але плавати я не вмію - це не моє. Тренер порекомендував відправити мене на чемпіонат України з легкої атлетики. Я поїхав туди з однією метою - щоб мені присвоїли клас (у паралімпійському спорті, в залежності від хвороб, є багато класів для спортсменів навіть на одній дистанції).

Стартувати у "передветеранському" віці...

- На свій перший чемпіонат України з легкої атлетики ти поїхав в 2018-му році, коли тобі виповнилося вже 29 років - досить пізно для початку. А до цього як? ..

- До цього грав у футбол. На своєму першому чемпіонаті України з легкої атлетики (в приміщенні, він проходив у Бахмуті), хоча я й їхав, тільки для того, щоб мені присвоїли клас (мій клас - Т-36), зумів завоювати "срібло" в бігу на 800 та "бронзу" в бігу на 1500 метрів. Думав, після повернення до Чернігова у мене з'явиться тренер, зі мною будуть займатися, готувати до наступних стартів, щоб я поліпшив результат... Але цього не було. В "Інваспорті" (спорттовариство для людей з інвалідністю, - прим.) тренера для мене не знайшли, сказали: "Максим, ти ж розумієш, ти такий в місті один...". Але я не зневірився і почав бігати довгі дистанції - на сайті з розкладом забігів знайшов "Ice Trail", який повинен був відбутися 17 лютого 2018 року в Чернігівській області - там я вперше пробіг 27 кілометрів.

Уже в 2020-му в "Інваспорті" намагалися мені знайти тренера серед фахівців, які тренують здорових спортсменів, але, чи то у мене роки не ті (Максиму 32 роки, - прим.), чи то немає зацікавленості... У підсумку нічого не вийшло.

- Ти говориш, що тренера у тебе ніколи не було. Але, знаю, що ти перебуваєш у спільноті любителів бігу "Біговий Чернігів", де багато хто з учасників - полумарафонці, марафонці, ультрамарафонці. Як тобі допомагали вони?

- Тренера у мене не було тільки з бігу - футболом я займався з тренером. "Біговий Чернігів" мені дуже допоміг: порадами, підтримкою, просто дружбою. У нас є колективні пробіжки, під час яких ми ділимося думками. Це дуже круто. Я намагався слухати і вчитися. З нового 2021 року займаюся під керівництвом тренера Сергія Кровладіса.

Читайте також: "Футбольні зірки України": "динамівець" став кращим

Рекордсмен, на якого не звертають уваги? ..

- Після того як ти потрапив до Національного реєстру рекордів України, сюжети про тебе вийшли на кількох всеукраїнських телеканалах. Після цього тобі телефонували зі збірної, Паралімпійського комітету? Взагалі було відчуття, що прокинувся знаменитим?

- Якщо чесно, ні. Зацікавленості ніхто не виявив, ніхто не дзвонив - у тому числі з паралімпійського комітету... Мене підтримали люди, які прийшли на вручення диплома, що підтверджує потрапляння до реєстру рекордів.

- На вулицях впізнавали? Може бути хтось після цього писав в соцмережах, наприклад інші спортсмени з інвалідністю з інших регіонів, які побачили ц тобі приклад?..

- Ні, ніхто не писав, живу спокійно.

- Зараз ти працюєш пекарем. А біг приносить тобі гроші, або живеш на свою пекарську зарплату?

- Біг - це хобі, тому що ніяких грошей мені це не приносить. Я хочу знайти собі спонсора, щоб не думати про те, де знайти гроші та зосередитися на спорті. Результати свої я начебто покращую. Наприклад, нещодавній марафон Чернігів-Любеч пробіг за 3 години 45 хвилин, що на 7 хвилин краще мого попереднього рекорду...

"Перепади" дистанцій

- У 2019 м ти пробіг серію "Гран-Прі Нью Ран", яка складалася з 9 напівмарафонів. Наскільки такий, скажімо так, "марафон з напівмарафонів" був складним та чому взагалі кинув собі такий виклик?

- Мені дуже подобається їздити по містах. Коли приїжджаю в інше місто, заряджаюся енергетикою, знайомлюся з бігунами.

- Ти казав, що на чемпіонатах України з легкої атлетики спортсмени твоєї категорії бігають максимум 1,5 кілометри, ти ж вибираєш дистанції від 21 до 100 кілометрів, тобто не просто стаєрські, а марафонські. Чому? Не було думок зосередитися на 800 метрах - 1,5 кілометрах та покращувати результати саме на цих дистанціях?

- Були такі думки. Але тут знову все впирається у питання тренерів, які могли б мене цілеспрямовано підготувати до чемпіонату України. А так як зацікавленості в мені не було, почав бігати довгі дистанції - там мені могли щось підказати хлопці та дівчата з "Бігового Чернігова".

- На чемпіонаті України ти бігаєш 400, 800 та 1500 метрів. Як, після 100 кілометрів, перейти на 400 метрів, адже для тебе це навіть не розігнатися...

- Не зовсім так: бігаю 400 та 800 метрів. 1500 пробіг один раз на своєму першому чемпіонаті. Звичайно, навіть з 21-го кілометра переходити на 400 метрів складно. 400 та 800 - дуже швидкі дистанції, для підготовки до них потрібен час.

Гроші, Паралімпіада, сім'я

- Для усіх, що не кажи, цікавим є питання грошей. Ти бігаєш по всій Україні, у 2019-му пробіг "Гран-Прі" у 9 різних містах. Наскільки дорогі поїздки: ти платиш або тобі оплачують?

- Що стосується внесків за участь в змаганнях, то тут, як правило, організатори йдуть мені на зустріч й або роблять знижку, або дають можливість бігти безкоштовно. Я оплачую лише дорогу.

- У 2019-му за 9 напівмарафон скільки проїхав та скільки витратив? Наскільки для тебе це було складно у фінансовому плані?

- Було досить складно, можна сказати, "вивозив" гроші з сім'ї. Вдома злилися - це фінансові витрати, а отримував я тоді тільки пенсію - трохи менше мінімалки. Але, одночасно, я відчував підтримку - сім'я знає, що я веду здоровий спосіб життя, мені це цікаво. І краще - займатися спортом.

- А що стосується попадання до реєстру рекордів України - це було безкоштовно, або довелося платити?

- Для мене - безкоштовно, організатори й тут пішли на зустріч - я вже хотів збирати гроші, дізнаватися, як це можна зробити... Але, знаю, що зазвичай заявка коштує грошей.

- Знаю, що твої син та дружина теж займаються бігом, а дружина навіть бігла 10 кілометрів на одному зі стартів. Займаються за власним бажанням, або ти змушуєш?

- Зараз, взимку, не бігають. Взагалі ж я нікого не примушую - все залежить від бажання. Моя дитина, на жаль, теж дитина з інвалідністю, так що у дружини немає багато вільного часу - все витрачає на сина. Хоча з весни дружина "грозиться" знову почати бігати.

- Твій син хоче займатися спортом, будеш готувати його на Паралімпіаду?

- У нього особливий діагноз - аутизм. Потрібен індивідуальний підхід, робота з фахівцями. Ми намагаємося його соціалізувати, в тому числі через біг. Але говорити про паралімпійські плани ще занадто рано.

- Ти проїхав майже по всій Україні, величезна кількість змагань... Багато бачив спортсменів з інвалідністю, багато хто з них бігають напівмарафони та марафони?

- Так, є фантастичні колясочники, бачив дівчину, яка з протезом на нозі, бігла марафон, бачив хлопця, який бігає без однієї руки. А ось спортсменів з ДЦП, по-менш, візуально, не зустрічав (хоча, хто знає...)

- У цьому році буде літня Паралімпіада. Чи є у тебе шанси поїхати туди?

- Складно сказати. Зараз я готуюся до чемпіонату України з легкої атлетики у приміщенні. Я про нього дізнався нещодавно, так що часу на підготовку мало, а тут ще Чернігів завалило снігом (легкоатлетичного манежу в Чернігові немає, - прим.)... Але не хочу їхати просто так, хочу показати результат. Хоча, з огляду на роботу, готуватися складно: встаю о 4-20 ранку, пішки йду на роботу (приблизно 5 кілометрів), працюю, повертаюся додому (уже на маршрутці, щоб заощадити час) та йду бігати, а потім - спати.

- До речі, на роботі знають, що ти бігаєш? Як поставилися до того, що ти потрапив до реєстру рекордів?

- Так, знають, поважають. Мене розуміють, колектив у нас дружний - друга сім'я.

- Які зараз, на початку 2021 року, у тебе плани на нинішній сезон?

- У зв'язку з карантином плани будувати трохи наївно - змагання скасовують. Просто хочу бігати. У минулому році пробіг багато онлайн-забігів по Чернігову. Це добре, але коли інших спортсменів немає на дистанції, ти нікого не обганяєш... Відчувається, як звичайне тренування...

- Хто або що тебе зараз надихає та мотивує?

- Тренер Сергій Кровладіс, спільнота "Біговий Чернігів", друзі з України, організатори забігів. Беру хороший приклад з українських спортсменів.

Розмовляв Сєргєй Карась