Квітка-Основ‘яненко захищав український світ на Харківщині
Читати новину російською мовою
Сьогодні - День народження видатного прозаїка, драматурга, літературного критика Григорія Квітки-Основ‘яненка.
Знаменитий харків’янин - оборонець української мови, один із творців першого в України журналу та Харківської губернської бібліотеки.
Його популярні твори "Конотопська відьма", "Сватання на Гончарівці", "Маруся", "Шельменко-денщик" перекладено багатьма мовами.
Тарас Шевченко присвятив Квітці-Основ‘яненку свій вірш та виконав ілюстрації до його кількох творів.
Твори сьогоднішнього іменинника - це правдивий опис життя людей в тодішній Україні та, зокрема на Харківщині. Недаремно, пропагуючи народну версію української мови у своїх творах, Квітка-Основ‘яненко пояснював: "Як говоримо, так і писати треба"!
Але якщо проза і комедії на українську тематику добре відомі читачам, то авторські порівняння українців з росіянами та відповідно з їх побутом і традиціями менш знані.
Отож, процитую фрагмент із "Салдацького патрета" (1833 рік) про сусідів-росіян , які проживали поблизу Харківщини.
"Вже і в Липцях завелися кабаки, неначе - нехай бог милує - у Расєї. Відкіля ж то се узялося? Общество нас так прикрутило, щоб, бач, відкупщик за нас, хто не здужа, зносив гроші за подушне; так узявсь не за справжніх відкупщиків, а - таки нічого гріха таїти - знайшовсь із наших, хрещених людей, що уступив у їх віру та, як той Юда, узявсь держать і Липці, і другії слободи на московський лад; і вже в них не шинок зоветься, а кабак, і там вже уся московська натура, там усе москаль наголо, як у Туреччині турки; та усе народ проворний: ні доїсть, ні доспить, усе об тім тільки й дума, щоб заробить копійку. Така вже їх московська поведенція!
А як тільки нашого братчика, хоч би і в кабаці, обдурюють, так ну, ну, ну!Отсе, коли прийшов з посудиною, щоб купити до хазяйства на скільки треба горілки, то хоч трохи заслухайся або задивись, то й не доллє повної міри, та мерщій і всипа у твою посудину, і вже хоч спор, хоч лайся, а він тебе впровадить геть.
Коли ж тут хочеш випити, то буцімто й добрий: за гривню зачеркне із діжки таки повнісіньку;тут станеш уси розгляджувати, та втираєшся, та поцмокаєш хорошенько і збираєшся, як то гарненько натощака вип‘єш, та тільки на руку підняв, та ще й до рота не доніс, як, урагова його мати зна, де те москальча у гаспида озьметься, таки наче як той, що…дух свят при нашій хаті!…Підбіжить, підтовкне - плюсь! - більш половина чарки назад у діжку! Лихо, тай годі. П‘єш мерщій, бо розливальщик ще стане і чарку віднімати. Випив…так що ж бо?…Як там кажуть: по бороді потекло, а в рот не попало; а вже й не кажи, щоб по животу пішло; нічого було гаразд і проковтнуть.
Оттака-то їх московська віра, щоб зо всякого зідрати:
так куди їм і спати довго? Та таки тут спить, а тут дума: як би то і де б то поживитись…"
Тож уважніше перечитуємо наших класиків й ретельніше вивчаємо історію українсько-російських відносин, щоб не повторити помилок минулого.
Шануємо нашу літературу!
Поважаємо наших класиків!
Микола Томенко
