boomburum787

Я згоден, що не раціо нам щастя приносить. І взагалі, людей і життя люблю, просто треба дивитись на речі тверезо. Дітей народжують для себе (ростити їх приємно зазвичай) і для зміцнення сім"ї, вона без дітей менш стабільна, але хто думає що народжує їх для їхнього ж щастя, той у більшості випадків помиляється. І мати їх за сенс життя або пов"язувати його з ними теж не найкраща ідея. Якщо припустити, що як свідомість ми існуємо один раз, разом з тілом, то кожен народжений уже втратив частину можливого щастя лише через таку річ, як стать. Я не маю на увазі лише сексуальну сторону, а відчуття себе в загальному і спосіб життя. От Ви, Elena, насправді не можете знати, чи не було б у Вас більше щастя, якби Ви народились чоловіком, а не жінкою, те саме можна сказати і про чоловіків. І, живучи як жінка, ви назавжди втратили можливість народитись чоловіком, в рамках припущення що життя одне, і так само кожному чоловіку ніколи не народитись жінкою, бо він уже існує як чоловік. Суб"єктивний досвід взагалі важко приміряти на себе, цілком можливо, що найщасливіша істота в світі живе десь глибоко в океані і кайфує від тертя піщинок об її тіло більше, ніж ми від найбільш витончених чуттєвих задоволень. Або чи не було б краще жити 100 років тому чи 100 років від сьогодні, все це одна велика випадковість. Через те деякі філософи вважали, що оскільки існування (бути чимось або кимось) означає також і не бути іншим (наприклад, Ви не Дженіфер Еністон, а вона не Ви, і ви обоє не сусідський кіт), то існувати означає бути обмеженим у досвіді і сприйнятті, неідеальним. Звідси вони думали, що лише небуття є ідеальним, і, здається, у Сенеки були десь слова про смерть як те що "повертає нас у стан, коли ми є всім і всіма". Коротше, все це заплутана тема, і не факт що її знання додає щастя. Істина - старіюча жінка з похмурим поглядом, як писав Ніцще, але з нею все одно буває приємно побалакати, хоча б для власного світогляду.

Зараз буде песимістичний пост, життєрадісним оптимістам не читати. Є такий професор філософії з Кейптауна, David Benatar, який написав в 2006 році працю "Better Never to Have Been: The Harm of Coming Into Existence", я її недавно прочитав і хочу поділитись враженнями, які стосуються теми сенсу життя. Якщо коротко, то автор доводить, що ідеальним станом речей є відсутність живої матерії взагалі. Це показується досить просто, нехай у нас є два випадки: людина існує, і людина не існує. В людини, яка живе, у житті є і хороше і погане, навіть у найбільш щасливих людей є такі моменти, коли їм кепсько і життя не радує. З іншого боку, коли людини немає, то ми можемо допускати, що вона могла б бути щасливою у житті, але вона сама не усвідомлює втрату цього потенційного щастя, бо не існує. Таким чином, ненароджені люди не страждають, навідміну від живих. Кому досі не зрозуміло, задайте собі питання: вас мучить відсутність життя на Марсі? Якби він був заселений, там теж були б живі люди, може навіть дуже щасливі. Але відсутність цих людей і їх упущене потенційне щастя нас не хвилює. По аналогії, не треба хвилюватись і про ненароджених на Землі. Хоч це все і звучить похмуро, автор не закликає кидатись з вікна, він просто вказує на те, що наші уявлення про щастя не є раціональними, і кожному краще сім разів подумати перед тим як мати дітей, бо на планеті насправді дуже багато нещасливих людей, батьки яких цілком щиро думали, що саме їхні діти будуть щасливими. Наприклад, населення Ефіопії 90млн, а ВВП 110 доларів на особу в рік, середня жінка за життя народжує шістьох дітей. Можна сперечатись, що для щастя багато не треба, але ми все одно розумієм, що більшість цих людей не реалізують себе в житті, не розкриють свої таланти. З цієї точки зору, сенс життя в тому, щоб сприяти освіченості людей, розширенню світогляду та наданні рівних прав (не плутати з можливостями і егалітаризмом) для всіх. Переважно це дозволяє будувати суспільства, де життя протікає приємно більшість часу і є "нормальним". Думати, що сенс життя у його продовженні кожним здатним на це чуваком і його подругою, є хибно, бо без нормального суспільства і освіти буде цим дітям фігово, хоч ти 200млн людей народи. Тому всім холостякам і незаміжнім не треба цим паритись, ненародження людини їй точно не шкодить, як це переконливо показує Бенатар, хвилюватись треба за свій власний рівень знань, фінансовий стан, місце в суспільстві. Сучасне суспільство - це виробництво, в широкому сенсі (сюди входить і мистецтво з літературою, і виховання нових поколінь, таке собі виробництво людей). Люди йому потрібні для відтворення і розширення цього самого виробництва та його системи, іншого сенсу життя без метафізичних спекуляцій вам мабуть не вдасться знайти. Хто це розуміє, той живе більш гармонійно, як на мене, хоч і без ілюзій, та намагається робити суспільство кращим в міру своїх можливостей, не делегуючи цю роботу президенту, релігійним структурам, меру, своїм дітям чи сусіду по дачі. Отаке

Когда я читаю о горделивой славе, о победах могущественных генералов — я не завидую генералам, Не завидую президенту, не завидую богачам во дворцах, Но когда говорят мне о братстве возлюбленных — как они жили, Как, презирая опасность и людскую вражду, вместе были всю жизнь, до конца, Вместе в юности, в зрелом и старческом возрасте, неизменно друг к другу привязаны, верны друг другу,— Тогда опускаю я голову и отхожу поспешно — зависть съедает меня. (Walt Whitman, в перекладі російською)

Звучить приємно, хоч і китайської не знаю Також гарна зйомка і монтаж самого відео: https://vimeo.com/45660425 Ще дві схожі композиції, навівають спокійно-споглядальний настрій: https://vimeo.com/65810806 https://vimeo.com/112944154

Дуже гарна тема Вкину і я свої 5 копійок, може комусь ті фільми сподобаються Єдине що в мене сильний крен в бік західного кіно англійською, тому я даватиму оригінальні назви, які сам дивився, перекладний варіант при бажанні знайти не проблема. Якщо коротко описати мій власний смак, то до фільмів ставлюсь як до ілюстрації певних ідей, надаю перевагу змісту перед картинкою, але оптимально коли і те і те є Виходячи з цього, можу порадити таке: Mulholland Drive (2001), David Lynch. Мабуть мій улюблений фільм на цей час. Не знаю іншого фільму, де б так майстерно переплели сон і реальність, і в якому було б стільки варіантів інтерпретації. В головних ролях Naomi Watts та Laura Harring, які протягом фільму перебувають то в реальності, то в сні однієї з них. Не буду переказувати сюжет, просто скажу кілька речей: фільм містить як частину сюжету власні проблеми Лінча при зйомці фільмів, показані через проблеми головного режисера Адама, якому нав"язують акторку на головну роль всупереч його волі. В цьому плані фільм також містить мотиви з "Замку" Кафки, невідомі режисеру впливові люди приймають за нього рішення, він при цьому не розуміє їх цілей і не може їм опиратись. Сам фільм, як на мене, показує трагедію розходження мрій та реальності, а сцена з Silencio взагалі стоїть особняком, з її "there is no band", і натяком на те, що в сучасному світі майже все стало симулякром. Про фільм є книга з серії Philosophers on Film, і після її прочитання він мені сподобався ще більше Коротше, рекомендую, хоч фільм популярний і, мабуть, багато з вас уже його бачили. Wild Tales (2014), Pedro Almodovar. Набір різних епізодів-історій в одному фільмі. Переглядається на одному диханні, сюжети несподівані Cosmopolis (2012), David Cronenberg. Кроненберг зняв купу класного кіно . Конкретно ця стрічка знята за однойменною новелою ДеЛілло, і показує один день з життя супербагатої людини. Півкіна дія відбувається в лімузині Обговорюються питання фінансів, влади, перспектив капіталізму, фільм дуже інтелектуально насичений, але екшину небагато. В принципі, його треба більше слухати, ніж дивитись, але мені сподобалось. Якщо відійти від філософії в бік екшину, то можна глянути The Hurt Locker (2008), фільм про роботу саперів в Іраку. Знято майстерно, ну принаймні мені було цікаво дивитись Ну і остання копійка нехай буде про класику. Persona (1966), Ingmar Bergman. Не претендую на кінцеву істину, але я б назвав його найкращим режисером в жанрі психологічної драми за всі часи. Літератури про його фільми теж немало, як і про нього самого. Персона це фільм про роздвоєння особистості, як варіант Коли твоя чесна половина замовкає, щоб не говорити те, у що не вірить, але що її змушує говорити суспільство. Знято психологічно сильно, ну на те воно і Бергман. Якщо раніше не дивились, спробуйте, може попре і відкриєте для себе ще багато інших його фільмів, там є що дивитись і про що думати. Про Персону є однойменна книга, видана в Oxford University Press, це якщо захочеться після перегляду взнати про цей фільм більше. Отакий список наразі, під настрій буду ще деколи відписуватись тут, фільмів гарних є неміряно, аби був час дивитись Всім приємного перегляду!